Цар Агріппа поряд із ним тримав чемну усмішку на гарному, трохи гладкому обличчі. Він був би тут любіше, як прочанин, ніж на чолі п’яти тисяч вершників. Він не бачив міста чотири роки, відтоді, як безрозсудний народ вигнав його після великої мирної промови. Він дивиться тепер, пристрасний будівничий, з великою любов’ю та глибоким жалем на Єрусалим, що діловито повзе вгору на свій горб білими будівлями. Він сам багато будував тут. Коли вісімнадцять тисяч храмових будівників по закінченні будівництва залишилися без хліба, він звелів їм наново забрукувати все місто. Тепер макавеїсти частину цих будівельних робітників силою змусили бути солдатами. Одного з них, такого собі Фанію, вони заради глуму над аристократами зробили первосвящеником. І як вони спотворили його будинки, палац Ірода, старий палац Макавеїв. Це було дуже важко — тримати серце та лице спокійними перед таким видовищем.
Навкруги працювали солдати. У мовчання панів, що нерухомо трималися на легкому вітрі на височині, вдиралося бряжчання лопат і сокир. Вони розбивали свій табір, рівняли ґрунт для облоги, заповнювали западини, зривали зайве. Оточення Єрусалима — один великий суцільний сад. Вони зрубували оливкові дерева, овочеві дерева, виноградники. Вони ламали вілли на Оливній горі, крамниці братів Ханан. Зрівнювали все зі землею. Solo adaequare, зрівняти все зі землею — це був технічний вислів. Це мусили робити на початку облоги, це елементарне правило, яке вбивали в голову кожному, хто вивчає військову майстерність, як найперше. Юдейський цар сидить на своєму коні в добрій і в’ялій позі. Його обличчя трохи втомлене, тихіше, як завжди. Йому тепер сорок два роки. Він завжди казав «так» світові, хоч світ і був повен глупоти та варварства. Сьогодні це трудно давалося йому.
Йосиф тут єдиний, кому не вдається надати своєму обличчю спокійного виразу. Так дивився він колись із мурів Йотапати на леґіони, які обложили її. Він знає, опір безнадійний. Розумом він із тими, серед яких зараз перебуває. Але його серце з іншими, він мусить напружуватися, щоб витримувати стукіт сокир, молотків, заступів, із яким солдати спустошують сяюче оточення міста.
Страшенний гук почувся з району храму. Коні занепокоїлися.
— Що це таке? — спитав принц.
— Це Магрефа, стоголоса лопатна сурма, — пояснив Йосиф. — Її чути до Єрихона.
— Ваш бог Ягве має дужий голос, — визнав Тит.
Потім нарешті він урвав довге ніякове мовчання.
— Що ви думаєте, панове? — і його голос звучав гучно та різко, майже рипучо, більше команда, ніж запитання. — Як багато часу нам треба? Я вважаю, що коли все йтиме гаразд, три тижні буде досить, а коли погано, то два місяці. У всякому разі я хотів би повернутися до Риму на свято жовтневих перегонів.
Досі було три військові ватажки, що боролися один із одним як диктатори Єрусалима. Симон бар-Гіора панував у Верхньому місті, Йоанн із Гісхали у Нижньому місті і в зовнішній південній частині храмового району, доктор Єлеазар бен-Симон усередині цього району, в храмі та в форті Антонія. Але коли тепер, напередодні Пасхи, прочани цілими натовпами полинули в храм, щоб зарізати для Ягве своє ягня, Єлеазар не зважився заборонити їм вступ у внутрішні двори. А Йоанн із Гісхали вмішав між прочан багато своїх солдатів, і вони, зайшовши всередину храму, перед велетенським вівтарем для огненної жертви, скинули свої прочанські убрання і зі зброєю в руках кинулися на офіцерів Єлеазара, повбивали їх і схопили його самого. Йоанн із Гісхали, опанувавши таким способом увесь храмовий район, запропонував Симонові бар-Гіорі надалі спільно поборювати ворога перед стінами Єрусалиму та запросив його в свою головну квартиру, палац княгині Грапте, спожити пасхальне ягня. Симон погодився.
Отже, перед вечором Йоанн, маленький, хитрий і задоволений, стояв у розкритій половинці воріт будинку княгині Грапте і чекав свого недавнього ворога та нового бойового спільника. Симон, пройшовши повз варту Йоанна, яка надала йому знаки пошанування, піднявся сходами будинку вгору. Він і ті, хто супроводили його, були озброєні. На момент це роздратувало Йоанна, він сам був беззбройний, але він знову опанував себе. Шанобливо, як велить звичай, він відступив три кроки назад, глибоко вклонився та сказав:
— Дякую вам від усього серця, мій Симоне, що ви прийшли.
Вони зайшли всередину. Будинок княгині Грапте, трансйорданської принцеси, колись був обставлений із усією розкішшю, а тепер був занедбаний, перетворився в казарму. Симон бар-Гіора, ідучи побіч Йоанна через пусті кімнати, розглядав супутника своїми вузькими карими очима. Цей чоловік, Йоанн, робив йому все лихе, він схопив його дружину, щоб витиснути з нього таким чином різні вчинки. Вони лютували один проти одного, як дикі звірі, він ненавидів його. Проте він почував пошану до хитрості другого. Можливо, Ягве не простить цьому Йоаннові, що він перед його вівтарем, який споруджений був із нетесаного каміння, щоб не торкалося до нього залізо, звелів своїм людям витягти з прочанського одягу таємні мечі; але це було сміливо, хитро, мужньо. Сердитий, проте сповнений пошани, ішов він поряд із Йоанном.