Зі знавецькою цікавістю придивлявся кожен із них до оборонних заходів другого. Всюди вони знаходили добру дисципліну та порядок, вартові скликали їх тоді, коли треба було.
Настав ранок. По той бік мурів звучали сигнали римлян. Але потім почувся з храму страшенний гук, із яким розчинилися ворота святилища, і могутній звук лопатної сурми, Магрефи, що сповіщав про початок храмової служби, заглушив сигнали римлян.
Леґіони робили окопи, з мурів стріляли на них, вони відповідали на стрілянину. Щоразу, коли гурчали важкі снаряди римлян, чувся арамейський крик варти: «Снаряд летить», і солдати сміючись ховалися за укриття.
З башти Псефінус Симон і Йоанн дивилися на початок бою.
— Це буде добрий день, мій брате Йоанн, — сказав Симон.
— Це буде добрий день, мій брате Симон, — сказав Йоанн.
Снаряди римлян гурчали, вони були білі та видні здалеку. «Снаряд летить», — чувся крик, і солдати сміялися та кидалися вниз. Але потім ще прилітали снаряди, вони не були вже білі, римляни їх пофарбували. Вони збили групу оборонців із мурів, і тепер ніхто більше не сміявся.
11 травня склодув Алексій вийшов із свого житлового та ділового будинку в Провулку мироробів і пішов до свого батька Нахума в Нове місто. Сьогодні вночі римляни, хоч який опір чинили оборонці Єрусалима, встановили біля муру свої стінобитні машини, усе Нове місто стрясали глухі удари «Тугого Юлія», їхнього великого тарана. Тепер Алексієві мало пощастити умовити свого батька перебратися з своїми людьми та своїм найкращим добром зі загрожуваного Нового міста до нього, у Верхнє місто.
Нахум бен-Нахум сидів усередині перед своєю крамницею, під великим скляним гроном винограду, схрестивши ноги на подушці. Тут були покупці, вони торгувалися за позолочений мистецький виріб із скла, золотий Єрусалим, головну прикрасу для жінок. Осторонь від них, незачеплений торгівлею доктор Ніттаї мимрив співуче свої догмати, злегка хитаючись тулубом. Нахум бен-Нахум не натискав на покупців жодним словом. Нарешті вони пішли, не зважившись купити.
Нахум повернувся до свого сина:
— Вони прийдуть знову, діло буде. Не більше, як через тиждень купча з печаткою лежатиме в архіві.
Чотирикутна Нахумова борода була плекана, на щоках, як завжди, був свіжий рум’янець, слова його були упевнені. Але Алексій добре помічав прихований страх. Хоч батько й робить так, наче все йде далі, як і завжди, тепер, коли звучать удари «Тугого Юлія», та він теж мусить визнати, що все Нове місто, його будинок і його фабрика у небезпеці. Через кілька тижнів, а, можливо, й днів, тут, де вони тепер сидять і мирно розмовляють, будуть римляни. Батько мусить це зрозуміти та перебратися до нього. Досить пройти пару кроків туди на стіну, щоб побачити, як працюють машини римлян.
Нахум бен-Нахум продовжував тим часом свою оптимістичну балаканину. Хіба не була б це глупота та злочин, якби він, здавшись на синові домагання, утік із міста напередодні Пасхи? Такого сезону, як тепер, не було ще ніколи. Хіба це не благословення, що прочани не можуть поки що вийти з міста? Їм не залишається нічого іншого, як вештатися цілий день по крамницях і базарах. Це щастя, що він не дав себе спантеличити розмовами свого сина.
Алексій дав батькові вибалакатися. Потім тихо й уперто став доводити:
— Тепер і у форті Фазаїла згоджуються, що не зможуть утримати зовнішні мури. На вулицях ковалів і дрібних крамарів уже багато крамниць закрилося. Всі вони перебралися у Верхнє місто. Будь розважливий, звели погасити піч, перебирайся до мене.
Хлопець Ефраїм підступив до них. Він обурювався проти брата.
— Ми тримаємо Нове місто, — палав він. — Про тебе треба б донести у форт Фазаїла. Ти гірший за Жовтолицього.
Жовтолиций був пророк, що й тепер висміював маккавеїстів, радив скоритися та почати переговори з римлянами. Алексій усміхнувся своєю фатальною усмішкою.
— Я б хотів, — сказав він, — мати силу та слово Жовтолицього.