Нахум бен-Нахум, киваючи головою, гладив густе, дуже чорне волосся свого молодшого сина. Але одночасно він зважував у своєму серці слова старшого, семимудрого. Удари «Тугого Юлія» справді лунали жахливо рівномірно. І багато з жителів Нового міста справді перебралося у безпечніше Верхнє місто. Нахум бачив це власними очима, і те, що «Месники Ізраїлю», теперішні господарі міста, дозволяли це, дещо означало. Бо «Месники Ізраїлю» були дуже строгі. Занадто строгі, вважав склодув Нахум бен-Нахум. Але він не говорив цього вголос. Макавеїсти мали гострі вуха, і Нахумові бен-Нахумові часто доводилося бачити, як знайомі йому, шановані ним громадяни за необачні речі потрапляли у форт Фазаїла, або їх просто виводили на мури та страчували.
Нахум повернувся до доктора Ніттаї:
— Мій син Алексій радить перебратися до нього у Верхнє місто. Мій син Ефраїм доводить, що Нове місто утримають. Що ми повинні робити, мій докторе та пане?
Сухий доктор Ніттаї спрямував на нього свої вузькі дикі очі.
— Увесь світ є сіть і пастка, — сказав він, — тільки в храмі існує безпека.
Цього дня склодув Нахум не вирішив нічого. Але наступного дня він натяг свій старий чотирикутний робочий одяг, який не носив багато років, задовольняючись тільки тим, що провадив справи з покупцями. А тепер дістав своє старе робоче убрання, надяг його і схилився перед піччю. Його сини та помічники стояли навкруг нього. Старомодним способом, який його син Алексій давно вже вивів у майстерні, взяв він лопатою рідкотечну масу розтопленого белуського піску з печі, затиснув її щипцями та сформував руками гарний круглий келих. Потім звелів погасити велику овальну піч, що так багато десятиліть зряду горіла не згасаючи. Він дивився, як вона гасла, і промовляв слова, які говорять, відзначаючи смертний випадок: «Слава тобі, Ягве, справедливий суддя». Потім зі своєю жінкою, своїми синами, помічниками, невільниками, своїми кіньми, ослами й усім своїм добром він рушив у Верхнє місто, до дому свого сина Алексія.
— Хто не уникає небезпеки, — сказав він, — той мусить загинути. Бо хто чекає занадто довго, від того відвертає Ягве свою руку. Якщо ти даси нам місце, тоді ми житимемо, доки підуть римляни, у твоєму домі.
Очі склодува Алексія втратили приречений стурбований вираз. Він за кілька років уперше мав свіжий вигляд, був дуже подібний до свого батька. Шанобливо відступив він три кроки назад, приклав руку до лоба, сказав, низько уклоняючись:
— Те, що вирішив мій батько, вирішив я. Мій мізерний дім щасливий, коли мій батько вступає в нього.
Через три дні після того римляни взяли зовнішній мур. Вони сплюндрували Нове місто, спустошили крамниці та майстерні дрібних кравців, ковалів, залізоробів, гончарів, фабрику склодува Нахума. Вони увесь квартал зрівняли зі землею, щоб насипати вали та поставити машини проти другого муру.
Склодув Нахум бен-Нахум гладив свою густу чотирикутну чорну бороду, в якій було тепер кілька сивих волосин, хитав головою і казав:
— Коли римляни підуть геть, ми побудуємо більшу піч.
Але як був він сам, тоді смутніли його гарні очі, увесь чоловік виглядав засмученим, стурбованим, дуже подібним до свого сина Алексія. «Ах і ох, — думав він. — Нахумова фабрика скла була найкраща в Ізраїлі сотню років. Доктори дозволили мені бороду, яку Ягве зробив такою довгою та гарною, носити коротшою, щоб вона не обсмалилася від розтопленої маси, доктор Ніттаї жив із Нахумової фабрики. А де тепер Нахумова фабрика? Можливо, макавеїсти мужні та богобоязливі. Але не може бути благословення Ягве на справі, при якій загинула Нахумова фабрика. Вони мусили провадити переговори. Мій син Алексій завжди це казав. Треба б провадити переговори й тепер. Але, на жаль, ніхто не сміє цього сказати вголос, бо його тоді потягнуть у форт Фазаїла.
У цей час ціни на харчові продукти в місті Єрусалимі піднялися вже дуже високо. Алексій купував гуртом усе з харчових продуктів, що тільки міг роздобути. Його батько Нахум хитав головою. Його брат, хлопець Ефраїм, із дикими речами нападав на нього за його песимізм. Але Алексій купував далі, що тільки міг дістати з харчів. Частину цих запасів він закопував і ховав.
30 травня римляни взяли штурмом другий мур. Вони мусили заплатити за цю перемогу великими втратами людей і матеріалів, бо Симон бар-Гіора боронив мур уперто та вправно. Цілий тиждень римляни мусили день і ніч стояти під зброєю.
Тит дав виснаженим людям перепочинок. Він улаштував на цей час виплату грошей, потім парад і урочисте нагородження почесними знаками заслужених офіцерів і солдатів.
Від часу свого виходу з Цезарії він не дозволяв собі дивитися на Береніку. Не поставив у своєму наметі зробленого художником Фабуллом прекрасного її портрета, бо боявся, що її присутність і на портреті може відвернути його від його солдатського завдання. Тепер він дозволив і собі відірватися від військових справ та відпочити і через спішного кур’єра запросив Береніку відвідати його.