Актор Лібан їв мало. Він додержувався дієти, яку накладала на нього його клята професія, ах, і відносно жінок, і він зробив пару сороміцьких зауважень про спосіб, яким певні театральні підприємці, накладаючи на тіло своїх невільників-митців спеціальний механізм, позбавляють їх змоги скоромитися. Але за добрі гроші, одержані від певних високопоставлених дам, вони умилостивляються і дозволяють своїм бідним акторам зняти на якусь ніч кляту машинерію. Потім, безпосередньо, він став кепкувати з деяких своїх колег, прихильників іншого стилю, з кумедності традицій, масок, високих дерев’яних черевиків. Він схопився, карикатурно удаючи актора Стратоклеса, заходив по кімнаті, зелений халат роздувся, і хоч носив він сандалії без підборів, а, дивись, ясно відчувалися високі черевики і вся ходульна суть.
Йосиф наважився, став чемно хвалити, який стриманий і проте виразний був натяк Деметрія Лібана на Клавдія Реґіна. Актор глянув на нього:
— Отже, це місце вам вподобалося? Це радує мене, бо ви не були так вражені, як я сподівався.
Йосиф, палаючи, проте так само чемно, змалював, як уся вистава схвилювала його. Він бачив мільйони невільників, але тільки тепер він взнав і відчув, що таке невільник. Актор простяг Йосифові всіяну обручками руку. Це для нього дуже важливо, сказав він, що людина, яка прибула прямо з Юдеї, так захоплена його справою. Йосиф мусив йому докладно змалювати, як впливала на нього кожна подробиця. Актор слухав задумливо й їв помалу потрібний для його здоров’я салат.
— Ви прибули з Юдеї, докторе Йосиф, — змінив нарешті тему розмови Деметрій Лібан. — О, мої любі юдеї, — сказав він сповненим скарги й покірності голосом. — Вони роблять мені все найгірше в світі. В гебрейській синагозі вони проклинають моє ім’я за те тільки, що я ціную дар, який дав мені Господь Бог, і виставляють мене страховищем для дітей. Я іноді червонію, так злостить мене їхня обмеженість. Але коли вони мають таку справу, що треба вдаватися до цезаревої резиденції, тоді вони можуть прибігати до мене і протуркувати вуха. Тоді Деметрій Лібан стає для них гарний.
— Боже мій, — сказав молодий Антон Марулл, — юдеї завжди бурчать, це ж відомо.
— Я не дозволю, — раптом крикнув актор і встав, розхристаний, розгніваний, — я не дозволю ганьбити в моєму домі юдеїв. Я юдей.
Антон Марулл почервонів, намагався усміхнутися, але це не вдалося, він став мимрити пробачення. Деметрій Ліван не слухав його.
— Юдея, — сказав він, — земля Ізраїлю. Єрусалим. Я ніколи там не був, я ніколи не бачив храму. Але колись я поїду туди і принесу на вівтар своє ягня.
Пристрасна туга і одержимість були в його сіро-блакитних, сумних очах, що горіли на його блідому, трохи одутлому обличчі.
— Я можу більше, ніж те, що ви бачили, — звернувся він безпосередньо до Йосифа, ваговито й таємничо. — Я маю одну ідею. Якщо вдасться її добре здійснити, тоді так, тоді я справді заслужу свій титул і буду «Першим актором епохи». Я точно знаю, як я маю це зробити. Це тільки питання мужності. Моліться, мій докторе й пане Йосифе бен-Маттіас, щоб я набрався мужності.
Антон Марулл довірливо й граційно обняв актора за шию.
— Скажи ж нам твою ідею, любий Деметрію, — просив він. — Ти тепер уже втрете про це говориш.
Але Деметрій Лібан залишився замкнутим.
— Цезарева дружина теж натискає на мене, — сказав він, — щоб я розповів про свою ідею. Я гадаю, що вона багато мені дала б за те, якби я здійснив цю ідею, — і в нього з’явилася безмежно зухвала усмішка. — Але я про це не думаю, — закінчив він.
— Розкажіть мені про Юдею, — знову обернувся він до Йосифа.
Йосиф розповідав про свято Пасхи, про свято деревоношення, про службу в день всепрощення, коли первосвященик один-єдиний раз на рік звертається до Бога, називаючи його дійсним ім’ям, і весь народ, чуючи велике й страшне ім’я, падає на коліна перед невидимим Богом, і п’ятдесят тисяч лобів торкаються плит храму. Актор слухав, заплющивши очі.
— Так, колись я теж почую це ім’я, — сказав він, — з року на рік я відкладаю свою подорож до Єрусалима. Років сили небагато у актора, він мусить ощадливо поводитися зі своїми роками. Але одного разу я зійду на корабель. І коли стану старий, я куплю собі дім і невеликий маєток біля Єрусалима.