Йосиф злякався. Юдей Апелла — це була фіґура юдея, як його виставляла зла римська народна дотепність, дуже відворотний тип, забобонний, смердючий, повний огидної дріб’язковості, і великий поет Горацій півстоліття тому ввів цю фігуру в літературу. А тепер Деметрій Лібан хоче… Йосиф злякався.
І чи не дужче злякався він за цезареву дружину, її матово-біле лице почервоніло. Доводилося дивуватися й боятися, яка різноманітно жвава вона була.
Актор тішився враженням, яке справили його слова.
— На нашій сцені, — сказав він, — виставляли греків, римлян, єгиптян і варварів, а юдея не виставляли ніколи.
— Так, — сказала тихо й напружено Поппея, — це гарна й небезпечна ідея.
Усі троє сиділи мовчазно, задумливо.
— Небезпечна ідея, — сказав нарешті актор, дуже засмучений, уже каючись. — Я боюся, що не зможу її виконати. Я не посмів би вимовити слова цієї ролі. Це було б прекрасно — зіграти юдея Апеллу, не несусвітнього дурня, якого робить із нього народ, а справжнього, з усім його сумом і комізмом, з його постом і невидимим Богом. Я, можливо, єдиний у світі, що спроможний це зробити. Це було б чудово. Але це занадто небезпечно. Ви, ваша величність, дещо розумієте нас, юдеїв. Але як мало ще таких у цьому Римі. Будуть сміятися і тільки сміятися, і моє найкраще стане посміховищем. Це було б погано для всіх юдеїв. — і, після паузи, він закінчив: — І потім, це було б небезпечно для мене самого перед моїм невидимим Богом.
Йосиф сидів стерпнувши. Це були серйозні й дуже ризиковані справи, серед яких він опинився. Він на власному тілі відчув, як надзвичайно може впливати така театральна вистава. Його бистра фантазія уявила, як актор Деметрій Лібан стоїть на сцені і вливає моторошне життя в юдея Апеллу, танцюючи, стрибаючи, молячись, промовляючи тисячею язиків свого красномовного тіла. Увесь світ знав, який непевний був настрій римської театральної публіки. Ніхто не міг передбачати, які наслідки, аж до парфянських кордонів, може мати така вистава.
Поппея підвелася. Химерним жестом схрестила вона руки під віялом волосся, так що рукави спадали вниз, вона ходила туди й сюди по всій кімнаті, тягнула шлейф свого строгого убрання. Обидва чоловіки схопилися, коли підвелася цезарева дружина.
— Мовчіть, мовчіть, — сказала вона акторові, вона вся була вогонь і полум’я. — Не будьте боягузливим, коли маєте справді гарну ідею. — Вона спинилася біля актора, поклала йому, майже ніжно, руку на плечі. — Римський театр нудний, — нарікала вона. — Або грубий і простий, або застиглий тільки в сухих традиціях. Зіграйте мені юдея Апеллу, любий Деметрію, — просила вона. — Умовляйте Його, молодий пане, — звернулася вона до Йосифа. — Повірте мені, ви всі багато чого зможете навчитися, коли він гратиме юдея Апеллу.
Йосиф стояв мовчки, в болісній непевності. Рум’янець розливався по його блідо-смаглявому обличчю. Чи повинен він умовляти Деметрія? Він знав, вся істота актора жадає того, щоб поставити своє юдейство нагим перед очима цього великого Риму. Досить одного сказаного ним слова, щоб камінь почав котитися. Куди він покотиться, не знав ніхто.
— Ви нудний, — констатувала незадоволено Поппея.
Вона знову сіла. Обидва чоловіки ще стояли, актор, звичний контролювати своє тіло, стояв тепер негарно й безпорадно.
— Ну, говоріть же, говоріть, — натискувала вона на Йосифа.
— Бог тепер в Італії, — сказав Йосиф.
Актор рвучко підняв голову, видно було, як влучило його многозначне слово, як воно одмело від нього брилу сумніву. Поппея теж була вражена цим реченням.
— Чудове слово, — сказала вона і заляскала в долоні. — Ви тямкий чоловік, — сказала вона, і вона занотувала собі ім’я Йосифа.
Йосиф був приголомшений і щасливий. Він не знав, як вирвалися в нього ці слова. Чи він, власне, сам знайшов їх? Чи він вже говорив їх колись раніше? У всякому разі це були відповідні слова у відповідний момент. І це однаковісінько, чи він їх знайшов, чи хтось інший: все залежить від того, при якій нагоді говориться речення. Речення «бог в Італії» тільки тепер набрало життя, в цей момент його великого впливу.
Але чи впливає воно взагалі? Актор стояв усе ще нерішуче чи принаймні удавав нерішучість.
— Скажіть уже «так», Деметрію, — промовила Поппея. — Коли ви умовите його сказати «так», — звернулася вона до Йосифа, — тоді можете вважати своїх трьох невинних за вільних.
Великий вогонь спалахнув у гарячих очах Йосифа. Він низько схилився, з ніжністю взяв руку цезаревої дружини, що лежала на поруччі стільця, і поцілував її довгим поцілунком.