Розмова з Юстом збентежила Йосифа більше, ніж він хотів. Даремно казав він собі, що в Юстові говорить тільки заздрість, бо ж його книги мають успіх, а Юстові — ні. Те, що Юст висунув проти нього, міцно засіло, він не міг вигнати його зі свого серця. Він читав книгу про Макавеїв, кликав на допомогу всі великі почуття тих самотніх ночей, коли він писав книгу. Марно. Треба впоратися з цим Юстом. Так він не міг далі жити.
Він вирішив узяти справу Цезарії за ознаку. Вже з рік вимахують вони перед ним цим безглуздим едиктом. Це тільки справа Цезарії спрямовує думки Юста проти нього. Гаразд. Коли вона справді буде вирішена несприятливо для юдеїв, тоді він скориться, тоді він був неправий, тоді в його книзі про Макавеїв неправдивий юдейський дух, тоді Юст — великий чоловік, а він — маленький, пустий кар’єрист.
Багато довгих днів бродив він у повному муки чеканні. Нарешті він не міг уже далі витримувати напруження. Він вийняв кость. Якщо вона впаде сприятливо, тоді рішення буде на користь юдеїв. Він закрутив кость. Вона впала несприятливо. Він закрутив удруге. Вона знову впала несприятливо. Він закрутив утретє. Цього разу вона впала сприятливо. Він жахнувся, взяв, справді без наміру, скошену кость.
Як завжди, він хотів повернутися до Юдеї. Він за ці вісімнадцять місяців у Римі забув багато чого з Юдеї, він не бачить цього більше, він мусить повернутися назад і здобути силу з Юдеї.
З великою поквапністю приготувався він до від’їзду. Половина римських юдеїв стояла біля Воріт трьох вулиць, звідки від’їздив екіпаж, що мав одвезти його до корабля. Троє з присутніх провели його далі: Ірена, дружина доктора Лісина, актор Деметрій Лібан, письменник Юст із Тиверії.
Деметрій говорив дорогою про те, як і він колись з’їздить до Сіона, і потім виїде туди назавжди. Ні, довго він не може ждати далі. Він гадає, що не довше, як сім чи вісім років гратиме ще. Потім, нарешті, він побачить Єрусалим. Він мріяв про храм, як він, сяючи, височіє над містом із своїми велетенськими терасами, зі своїми білими та золотими палатами. Він мріяв про матову мінисту завісу, що закриває святиню святинь, наймайстернішу тканину відомого світу. Він знає кожну деталь святині, можливо краще, ніж багато з тих, що бачили все живими очима, так часто просив він розповідати йому про це.
Вони прибули в порт Остії. Сонячний годинник показував восьму годину. Йосиф рахував по-дитячому, з трудом і уперто. Минуло рік, сім місяців, дванадцять днів і чотири години, відколи він виїхав із Юдеї. Його сповнило раптом майже тілесне бажання Єрусалима, він хотів своїм диханням надимати вітрила корабля, щоб він плив швидше.
Троє друзів стояли на набережній. Ірена була серйозна й тиха, Юст глузливий і сумний, а Деметрій Лібан простяг широким жестом випрямлену руку, нахилившись уперед. Це було більше, ніж прощальний привіт Йосифові, це був привіт усій далекій і палко жаданій країні.
Люди зникли. Остія, Рим, Італія зникли. Йосиф був у чистому морі. Він їхав у Юдею.
Разом із ним, на тому самому кораблі їхав таємний кур’єр, який віз губернаторові Юдеї наказ оповістити місту Цезарії цезареве рішення про виборчий статут.
Книга друга
ГАЛИЛЕЯ
3 травня, о 9 годині ранку, його прийняв губернатор Гессій Флор магістрат Цезарії та повідомив про цезареве рішення в справі виборчого статуту, через яке юдеї мали втратити владу в офіційній столиці країни. О 10 годині едикт був оголошений урядовим оповісником із трибуни на великому форумі. В майстернях братів Закінт уже провадилася робота, щоб вилити дослівний зміст едикту в бронзі, — в цій формі він мав назавжди зберігатися в архівах міста.
Серед греко-римської людності буяла надзвичайна радість. Колосальні статуї при в’їзді в порт, колони з бюстами богині Риму та засновника монархії, портретні бюсти правлячого цезаря на рогах вулиць були святково оповиті вінками. Оркестри, декламаційні хори ходили по вулицях, в порту частували безплатним вином, невільникам давали волю.
А в кварталах юдеїв білі та пустельні застигли недавно такі шумливі будинки, крамниці були закриті, сподівання погрому гнітюче нависло над гарячими вулицями.