Йосиф був втомлений, але він не міг тепер іти додому, його тягло далі через район храму. Хто це, що йде там, і купки охоче розступаються перед ним? Молодий офіцер, невисокий, над короткою, плеканою бородою міцний, прямий ніс і вузькі карі очі. Це Симон бар-Гіора, ватажок партизанів із Галилеї, переможець. Перед ним ведуть бездоганну, сніжно-білу тварину, вочевидь, подячну жертву. Але, Йосиф бачить це з неприємним здивуванням, Симон бар-Гіора озброєний. Чи він хоче в залізі йти до вівтаря, якого ніколи не торкалося залізо, ні під час будівництва, ні будь-коли пізніше? Цього він не повинен робити. Йосиф заступає йому дорогу.
— Моє ім’я Йосиф бен-Маттіас, — каже він.
Молодий офіцер знає, хто він, вітає його з пошаною, сердечно.
— Ви йдете приносити жертву? — питає Йосиф.
Молодий офіцер стверджує. Він усміхається, серйозний, глибоке задоволення і тверда певність почуваються в ньому.
— Зі зброєю?
Симон червоніє.
— Ваша правда, — каже він.
Він велить людям зачекати з твариною, доки він зніме зброю. Але потім він ще раз обертається до Йосифа. Сердечно, прямодушно, так що всі чують, він каже:
— Ви, докторе Йосифе, були перший. Коли визволили трьох невинних із римської в’язниці, я відчув, що неможливе є можливим. Бог із нами, докторе Йосиф.
Він вітає його, приклавши руку до лоба; з його очей випромінюються побожність, сміливість, щастя.
Йосиф ішов вулицями Нового міста, що помалу підіймалося вгору, через базари дрібних торговців, через базар ковалів, через Гончарську вулицю. Знову він із приємністю відзначав, що Нове місто розвинулося в квартал, сповнений торгівлею, промисловістю, життям. Йому належала тут земля, яку фабрикант скляних виробів Нахум бен-Нахум охоче купив би. Він вирішив був продати йому цю землю. Тепер, після великої перемоги, він уже не хотів цього. Склодув Нахум чекав його рішення. Йосиф ішов тепер, аби йому відмовити. Він тут, у Новому місті, сам збудує дім.
Фабрикант скляних виробів Нахум бен-Нахум сидів із схрещеними ногами на подушці перед своєю майстернею. В головах у нього, над входом, звисало велике виноградне гроно із барвистого скла, емблема Ізраїлю. Він устав, щоб привітати Йосифа, запросив його сідати. Йосиф опустився на подушки з деяким трудом, бо він одвик від цього способу сидіти.
Нахум бен-Нахум був ставний, огрядний пан років п’ятдесяти. Він мав гарні, живі очі, якими славилися єрусалимці, його свіжого кольору лице було обрамоване густою, чотирикутною, чорною бородою, тільки побризканою кількома сивими волосинками. Він цікавий був знати Йосифове рішення, але не виявляв ознак цієї цікавості, а почав розважну розмову про політику. Це, можливо, добре, що й молоді люди стають до керма. Після того, як «месники» здобули цю перемогу, урядові панове з Кам’яної палати мусять єднатися з ними. Він говорив жваво, але водночас з гідністю й впевненістю.
Йосиф уважно слухав його. Дізнатися про те, як Нахум бен-Нахум ставиться до великої перемоги при Бет Гороні було цікаво. Те, що він говорив, було, мабуть, думкою більшості єрусалимських патриціїв. Ще вісім днів тому всі вони були проти «Месників Ізраїлю»; тепер вони це забули, тепер вони переконані, що макавеїстів давно повинні були поставити до влади.
Доктор Ніттаї вийшов із дому, старий, буркотливий пан, далекий родич Йосифа з материного боку. Доктор Ніттаї був також родич фабриканта скляних виробів, і той узяв його в підприємство. Доктор Ніттаї нічого, правда, не розумів у ділових справах, але це підвищувало вагу фірми, коли вона приймала вченого і приділяла йому частину своїх прибутків, «давала йому в рот», як говорили благочестиво та трохи зневажливо. Так ото й жив доктор і пан Ніттаї, скупий на слова і похмурий, у домі склодува. Він вважав це за велике добродійство, що він дозволив фабрикантові провадити фірму під ім’ям доктора Ніттаї і Нахума і що він бере від неї на прожиття. Коли він не дискутував у храмовому університеті, то сидів хитаючись на сонечку перед домом, маючи перед собою сувій Святого Письма, зважуючи аргументи та контраргументи тлумачень. Ніхто не смів тоді заважати йому; бо хто перериває вивчення Святого Письма, щоб сказати: «Глянь, яке прекрасне це дерево», того треба знищити.