Йосиф бурхливо зрадів, коли Сапіта прийшов до нього. Галилея починає йому вірити, Галилея до нього приходить. Тепер, відчував він, не довго чекати, коли він виведе і пихатого Юста з його стриманості. Але він розумно приховував свою радість. Він дивився на Сапіту. Це був дужий, присадкуватий чоловік, одне плече в нього обвисало. Він мав тремтячу, поділену надвоє бороду, маленькі, одержимі очі. Йосиф розмовляв із ним, провадив з ним переговори — все це півсловами, натяками. Порозумітися з ним було легше, ніж із Юстом. Вони нічого не оформили на письмі, але коли Сапіта пішов, обидва знали, що дійшли згоди, дієвішої, ніж інший докладний договір. Хто з людей Сапіти більше не почуватиметься в Тиверії у безпеці, може сміливо тікати в Йосифову область; тут із ним обійдуться лагідно; і Йосиф надалі не матиме потреби стільки поту витрачати на те, щоб витискати зі скупого доктора Яннаї гроші для свого військового фонду; те, в чому відмовить йому той, він дістане від Сапіти.
Угоди додержувалися. І тепер справді Йосиф домігся того, що Юст заговорив про політику. Він настійливо вимагав листом, щоб єрусалимські пани не саботували більше його заходи, спрямовані проти збройних ватаг. Старий доктор Яннаї поставив Йосифові кілька неприємних запитань. Але Йосиф удав дуже здивованого, Юст, вочевидь, має галюцинації.
Як тільки він залишився сам, то усміхнувся задоволено. Він радів боротьбі.
Умовилися про особисту розмову з Юстом. Разом зі старим доктором Яннаї їхав Йосиф, верхи на своєму чудовому арабському коневі Стрілі, чистими вулицями Тиверії, з жадібною цікавістю розглядуваний населенням. Він знав, що являв собою на коні добру постать, тримався прямо, байдуже, трохи навіть гордо. Виїхали на пагорб, до палацу царя Агріппи. При вході в палац важно височіла, біла й розкішна, колосальна статуя цезаря Тиберія, іменем якого названо місто. Й аркади перед палацом уставлені були статуями. Йосифові було це прикро. Він не був сліпим прихильником старих звичаїв, але серце його сповнене було невидимим Богом Ягве, його глибоко вражало, коли в країні Ягве він мусив бачити заборонені зображення. Творити фігури є право єдиного тільки Бога-творця. Людям він дозволив давати цим фігурам імена, а бажання творити їх самим є зухвальство та святотатство. Статуї кругом ображали невидимого Бога. Тихий, пов’язаний із свідомістю своєї вини неспокій, із яким Йосиф рушив у подорож до Юста, зник; тепер він сповнений був чистим збудженням, почував свою вищість над Юстом. Той провадить тверезу політику, а він, Йосиф, приходить як солдат Ягве.
Юст, звичний противник усіх урочистостей, постарався, щоб розмова не мала надто офіційного характеру. Троє панів лежали один навпроти одного, снідаючи. Юст спочатку говорив по-грецькому, але потім чемно змінив мову на арамейську, хоч йому помітно трудніше було нею розмовляти. Помалу переходили до політичних справ. Доктор Яннаї був ввічливий, веселий, як завжди. Йосиф обстоював свою власну політику; він був запальніший, ніж хотів би. Якраз коли спинилися на діяльності воєнної партії та нерозважних нападах, мусили розмовники суперечити йому.
— Ви гадаєте, що мир треба активізувати? — спитав Юст, і запитання це звучало неприємно іронічно. — Я не можу не застерегти автора книги про Макавеїв, що в практичній політиці макавейські жести, хоч би для якої мети, і до сьогодні здаються мені недоречними.
— А хіба не сидить найнеприємніший макавеїст саме тут, у Тиверії? — добродушно спитав доктор Яннаї.
— На жаль, я не маю досить сили, щоб заарештувати свого Сапіту, — відказав щиро Юст. — Вам, панове, було б це легше зробити. Але, як я вже вам писав, саме м’якість ваших судів робить моїх «Месників Ізраїлю» такими широкими.
— Але й для нас це зовсім не так просто, — виправдувався доктор Яннаї. — Зрештою, ці люди не є звичайні розбійники.
Йосиф втрутився:
— Ці люди посилаються на Ісаю. Вони вірять, — додав він сильно та запально, — що настав час, і дуже скоро прийде месія.
— Ісая вчить, — відповів неголосно, але роздратовано Юст, — поводьтеся тихо перед владою. Поводьтеся тихо й приязно, вчить Ісая.
Йосифа цитата зачепила за живе. Чи цей Юст усе хоче на нього скинути?
— Вогнищем заколотів є ваша Тиверія, — сказав він гостро.