Йоанн із Гісхали теж був задоволений розмовою з Йосифом. Він був мужній чоловік і не без гумору. Вся Галилея знала, що це він конфіскував зерно царя Агріппи. А він удавав невинного, нічого не знав. Те, що відбулося, сталося з наказу єрусалимського комісара. Цілком відкрито він поїхав у край ворогів до Тиверії, щоб лікувати в тамтешніх гарячих джерелах свій ревматизм. Він знав, що коли Юст вживе проти нього якихось заходів, тоді його люди штурмуватимуть місто Тиверію. Юст сміявся. Наскільки згубними здавалися йому справи цього селянського ватажка, настільки подобалося йому його поводження.
Але до Єрусалима та Сепфоріса він послав повні обурення ноти. Роздратований, задихаючись від люті, прийшов старий доктор Яннаї до Йосифа: зерно, певна річ, має бути негайно повернене. Йосиф прийняв розлютованого дуже чемно. Зерно він, на превеликий жаль, не може повернути, бо він його перепродав. Яннаї мусив вийти ні з чим від Йосифа, що чемно знизував плечима. Лишалася одна маленька втіха: Йосиф послав чималу частину виручки в Єрусалим.
У місті Тиверії одним з найулюбленіших агітаційних засобів «Месників Ізраїлю» була боротьба проти безбожності пануючої верстви, проти її схильності до асиміляції з римлянами та греками. Коли Сапіта наступного разу з’явився до Йосифа, той сказав йому, як і він із глибоко затаєною злобою дивився на статуї, що так провокуюче виставлялися навпроти сонця перед царським палацом. Похмурий, присадкуватий чоловік підняв одне плече ще вище, його маленькі очі зиркнули, опустилися знову, він нервово шарпав один із клинів своєї бороди. Йосиф хотів його підштовхнути. Він став цитувати пророка:
— «Телець є в країні, Ягве відкидає це. Людськими руками зроблений він, і це не може бути бог».
Він ждав, щоб Сапіта продовжив славнозвісну цитату: «Тому треба тельця стерти на порох». Але Сапіта тільки усміхнувся, він пропустив цю частину і процитував дуже тихо, більше до себе, ніж до Йосифа, дальше речення:
— «Вони сіють вітер і пожнуть бурю».
Потім він об’єктивно констатував:
— Ми завжди протестуємо проти злочинної гидоти. Ми були б вдячні єрусалимському комісарові, якби він у Тиверії теж висловив свою скаргу з цього приводу.
Сапіта не був такий відвертий, як Йоанн із Гісхали, але на його тихі натяки можна було покластися. Хто сіє вітер, пожне бурю. Не порозуміваючись далі з доктором Яннаї, Йосиф запропонував Юстові поговорити вдруге.
Просто, з одним єдиним слугою прибув він цього разу до Тиверії. Юст римським способом підняв, вітаючи, руку з розправленою долонею; але знову опустив її, усміхаючись, певною мірою поправляючи себе, і віддав гебрейське привітання:
— Мир.
Потім обидва пана сіли один навпроти одного, без нікого третього, кожен багато знаючи про іншого, в сердечній ворожості. Вони обидва досягли дечого від часу, як сперечалися в Римі, мали владу над людьми й їхньою долею, обидва стали старіші, риси їхні повиразнішали, але вони все ще подібні були на вигляд — блідо-жовтий Йосиф і жовто-коричневий Юст.
— Ви цитували пророка Ісаю, — сказав Йосиф, — коли ми недавно розмовляли.
— Так, — сказав Юст. — Ісая вчить, що маленька Юдея не повинна втягуватись у війну зі своїм всесвітньо могутнім супротивником.
— Він вчив цього, — сказав Йосиф, — а при кінці свого життя він утік у порожній кедр і був розпиляний.
— Краще одному чоловікові бути розпиляним, ніж усій країні, — сказав Юст. — Що ви, власне, хочете, докторе Йосифе? Я стараюся відкрити певний зв’язок між вашими заходами. Але або я занадто дурний, щоб вас зрозуміти, або ви маєте всього одну тільки мету: щоб Юдея оповістила Римові війну під проводом нового Макавея Йосифа бен-Маттіаса.
Йосиф стримався. Він знає, на жаль, ще з Риму про цю нав’язливу ідею Юста, що той вважає його за підбурювача війни. А він таким не є. Він не хоче війни. Тільки він її не боїться теж, зрештою, і з погляду Юста вважає його методи за неправильні. Треба розумними вчинками позбавити воєнну партію всіх приводів.
— Ми в Тиверії, звісно, не робимо цього? — спитав Юст.
— Ні, відповів Йосиф, — ви в Тиверії не робите цього.
— Я слухаю, — сказав чемно Юст.
— Ви в Тиверії, — пояснював Йосиф, — маєте, наприклад, цей царський палац із фігурами людей і тварин, що постійно дратує всю провінцію, постійно спонукає до війни.