Він проїздив містами та просторими, тихими сільськими місцевостями, горами й долинами, берегами рік, озер і моря, крізь виноград, оливкові та фіґові дерева. Він їздив на своєму коні Стрілі, молодий, дужий, жарка веселість і певність випромінювалися з нього, перед ним розвівався штандарт із літерами Макавеїв — Хто як ти, о Господи? — і його поява, його слово і його прапор запалювали галилейську молодь. Слухаючи Йосифові промови, жаркі, упевнені слова про знищення Едома, що виривалися з нього, як каміння й огонь із гори, багато кричало, що повстав новий пророк в Ізраїлі.
— Морон, морон, наш владар, наш владар! — гукали вони з пристрасною відданістю, коли він проходив, і цілували його руки і його плащ.
Він прибув до Мерона у Верхній Галилеї. Це було незначне місто, славетне тільки своїми оливковими деревами, своїм університетом і старими могилами. Тут покоїлися вчителі закону з минулого, строгий великий доктор Шаммаї і м’який великий доктор Гіллель. Люди Мерона вважалися за особливо ревних у вірі. Казали, що з могил учителів виростає для них глибоке пізнання Бога. Можливо, тому Йосиф і прибув до Мерона. Він промовляв у старій синагозі, слухали його переважно доктори та студенти, слухали тихо, вони були тут уважніші ніж будь-де, похитували тулубами, напружено прислухаючись, дихали схвильовано. І раптом, коли Йосиф замовк після великого, втомного речення, в стисненій, здавленій тиші якийсь блідий, зовсім молодий чоловік прошепотів:
— Це він.
— Хто я маю бути? — спитав гнівно Йосиф,
І молодий чоловік, з по-собачому відданими, дещо безумними очима, знову й знову повторював:
— Це ти, так, це ти.
Виявилося, що люди невеликого міста вважають цього молодого чоловіка за пророка Ягве, і що вони тиждень тому цілу ніч держали розчиненими двері своїх домів, бо він провістив, що цієї ночі до них прийде спаситель.
Йосифа, коли він почув це, обсипало морозом. Він голосно гнівався і сердито кричав на молодого чоловіка. І в найпотаємнішій глибині душі він відкидав, як богохульство, думки про те, що це він сам може бути. Але дедалі глибше сповнювало його почуття божественності своєї місії. Ті, хто його самого називали спасителем, були діти та дурні. Але він був покликаний підготовити царство визволителя.
Люди Мерона, не зважаючи на всі умовляння, лишилися при своїй певності, що вони бачили месію. Вони залили сліди копит коня Стріли міддю, і ці місця стали вважати за святіші, ніж могили вчителів закону. Йосиф гнівався, висміював і лаяв дурнів. Але він сам почувався дедалі тісніше зв’язаним із тим, що повинен прийти, і дедалі жадібніше, майже хтиво чекав того, щоб побачити його власними очима.
Коли прибула комісія з Єрусалима, яка привезла йому декрет про усунення його з посади, він усміхаючись заявив, що це, мабуть, помилка, і поки він дістане певну довідку з Єрусалима, він мусить узяти під варту панів, щоб охоронити край від заколоту. Єрусалимці спитали його, хто дав йому повноваження оголошувати війну Римові. Він відповів, що його доручення походить від Бога. Єрусалимці цитували закон: «Хто насмілиться промовити слово від мого імені, а я не велів йому говорити, той мусить умерти». Не перестаючи усміхатися, сповнений люб’язної зухвалості, Йосиф знизав плечима: треба почекати, доки виявиться, хто говорить від імені Господа, а хто ні. Він сяяв, був певен себе і свого Бога. Він об’єднав свою міліцію зі загонами Йоанна із Гісхали і вирушив на Тиверію. Юст здав йому місто без будь-якого опору. Знову сиділи вони один проти одного, але цього разу замість старого Яннаї був дужий, добродушно-лукавий Йоанн із Гісхали.
— Ідіть спокійно до свого царя Агріппи, — сказав він до Юста. — Ви розсудливий чоловік, для визвольної війни ви занадто розсудливий. Тут треба мати віру й вуха для внутрішнього поклику.
— Ви можете брати зі собою, докторе Юсте, — сказав приязно Йосиф, — усе з грошей і цінних речей, що належить цареві Агріппі. Тільки урядові акти прошу лишити тут. Ви можете виїхати без перешкод.
— Я нічого не маю проти вас, пане Йоанне, — сказав Юст. — Вірю, що ви відчуваєте внутрішній поклик. Але ваша справа пропаща, цілком безнадійна з усіх поглядів, вже хоч би тому, що цей чоловік — ваш вождь.
Він не дивився на Йосифа, але в голосі його повно було зневаги.
— Наш доктор Йосиф, — сказав усміхаючись Йоанн із Гісхали, — здається, вам не до смаку. Але він блискучий організатор, чудовий промовець, природжений вождь.