— Ваш доктор Йосиф — негідник, — сказав Юст із Тиверії.
Йосиф не відповів нічого. Подоланий чоловік озлоблений і несправедливий, не варто сперечатися з ним, доводити його неправоту.
Йосиф жив піднесено й щасливо в цю Галилейську зиму. Єрусалим не наважився силою виступати проти нього; так, про це промовчали, коли він через кілька тижнів знову найменував себе комісаром центрального уряду. Він легко утримував свої кордони проти римлян, вдавався в їхню область, взяв також із округи царя Агріппи західний берег Генісаретського озера й укріпив міста на ньому, поставив там військо. Він організовував війну. Святе повітря країни навівало на нього несподівані, великі думки.
Рим мовчав, не було ніяких вістей із Риму. Полковник Паулін урвав будь-які зносини зі своїми єрусалимськими друзями. Ця перша перемога дісталася дуже легко. Римляни обмежувалися Самарією та приморськими містами, де вони, спираючись на грецьку більшість населення, надійно мали владу в своїх руках. І військо царя Агріппи уникало всяких сутичок. Тиша була в країні.
Хто мав тільки рухому власність, той старався, якщо не схилявся серцем до «Месників Ізраїлю», перебратися в надійніші римські області. При одній такій втечі захоплена була Йосифовими людьми дружина Птолемея, інтенданта царя Агріппи. Це сталося недалеко від села Дабаріти. Дама мала з собою багато цінних речей, вочевидь, також і з царевої власності; це була добра здобич, і люди раділи, що дістануть свою частку. Вони були важко розчаровані. Йосиф звелів відіслати речі в римську область із ввічливим листом у певні руки полковника Пауліна.
Це було не вперше, що він так поводився, і його люди нарікали. Вони поскаржилися Йоаннові з Гісхали. Відбулася розлючена розмова між Йоанном, Сапітою та Йосифом. Йосиф вказував на те, що часто в попередніх війнах римляни та греки давали такі докази лицарства. Але Йоанн сатанів. Його сірі очі сердито іскрилися, налилися кров’ю, його вуса дико випнулися вперед, увесь він був, як гора, що зрушила з місця. Він кричав:
— Чи ви збожеволіли, пане? Чи ви гадаєте, що ми провадимо тут олімпійську гру? Ви наважуєтеся белькотіти людям про лицарство, коли справа стосується римлян? Тут провадиться війна, пане, а не спортивна вистава. Тут ідеться не про дубовий вінок. Тут шість мільйонів людей, що не хочуть дихати цим повітрям, яке римляни зробили задушливим, що задихаються в ньому. Зрозуміли, пане?
Йосиф не хотів сперечатися проти дикої розлютованості Йоанна, він був здивований, почувався несправедливо ображеним. Він дивився на Сапіту. Але той похмуро стояв поруч, він не говорив нічого, та ясно було: Йоанн висловив тільки те, що й він відчував. Зрештою троє чоловіків були досить розсудливі, щоб своїм розбратом не ставити під загрозу своє завдання. Вони використовували зиму, щоб якомога дужче зміцнити оборону Галилеї.
Тихо й далі було в країні, але тиша починала ставати гнітючою; Йосиф міцно держався свого щастя і своєї певності. Але іноді крізь цю радісну певність чув він сповнені ненависті слова Юста. Хоч він аж по вінця заповнював свої дні роботою, проте дедалі частіше крізь речення своїх урядовців та офіцерів, крізь шум своїх народних зборів чув він ясне, тихе й гірке: «Ваш доктор Йосиф — негідник», і він ховав ці слова в своєму серці, їхню інтонацію, їхню зневагу, їхню смиренність, їхню трудну арамейську мову.
В центрі світу лежала країна Ізраїлю, Єрусалим лежав у центрі країни, храм — у центрі Єрусалима, святиня святинь — у центрі храму: пуп землі. До царя Давида мандрував Господь, перебував у наметі і тимчасовому шатрі. Цар Давид вирішив збудувати йому дім. Він купив тік Аравна, прасвяту гору Сіон. Але він міг тільки закласти фундамент; будувати самий храм було йому заказано, бо в своїх багатьох битвах він пролив багато крові. Тільки його син Соломон був достойний провадити святе будівництво. Сім років будував він. Жоден із робітників не помер за цей час, жоден і не захворів, жоден інструмент не ушкодився. Тим, що залізо не дозволено вживати при святому будівництві, Бог послав цареві дивний кам’яний хробачок, що звався Шамір, він розколював каміння. І часто камені самі лягали на своє місце, без людської дії. Буйний і святий красувався жертовний вівтар, поруч із ним умивальниця для священиків, Мідне море, що покоїлося на дванадцяти биках. Перед храмом височіли навпроти неба два особливі дерева з бронзи, названі Яхін і Боаз. Усередині храм був оббитий дошками з кедрового дерева, підлога викладена кипарисовими пластинами, мурування та камін цілком закриті. П’ять золотих світильників стояло по правий бік і п’ять по лівий, і стільки ж золотих столів для священних хлібів. А в святилищі, схованому за завісою від усіх очей, стояли велетенські крилаті люди, херувими, вирізьблені з деревини диких маслин; жахливий вираз мали їхні пташині голови. Величезними, золотом покритими крилами обгортали вони, охороняючи, кіот Ягве, що супроводив юдеїв через пустелю. Понад чотириста років стояв цей дім, до того, як цар Навуходоносор зруйнував його і переніс святі приряди у Вавилон.