Генерал дмухав на пальці, щоб їх зігріти, тер собі плечі. Потім, певна річ, через ці два місяці, коли він вибрався дуже високо, тим глибше він упав. Так судилося. Новий цезар, новий міністр… він потрапив у неласку. Тим часом померла і його мати, і тоді він, не пришпорюваний більше її енергійною вірою, став сподіватися, що проживе дальше своє життя в діяльній тиші. Він із приємністю взявся до сільського господарства, не заздрячи своєму братові Сабіну, який високо сягнув і залишався весь час на рівній висоті.
Але тут увійшла в його життя дама Ценіс. Вона вийшла з низів, була донька невільника. Цезарева мати Антонія звернула увагу на моторну дівчину, дала їй освіту і зробила її своєю секретаркою. Вона добре розуміла все, чого хоче Веспасіан від життя, розуміла його натуру. Як і він, вона не дала б і соломинки за повагу та пиху, вона, як і він, потішалася з того міцними дотепами, й по-солдатському прямодушним лукавством; як і він, вона все зважувала швидко та тверезо, як і він, вона сміялася з його манірного й тугого брата Сабіна та сердилася на нього. Але вона пройнялася, — він скоро мусив це констатувати, зітхаючи, проте почуваючи себе щасливим, — сильною вірою його матері в його видатну долю. Вона напосідала на нього доти, доки він, ойкаючи і кленучи, вирвався ще раз із свого мирного сільського життя в шумливу метушню Риму. Цього разу він домігся призначення губернатором провінції Африки. Посада, що після щедрих на лихе років його життя принесла йому найлихіше. Народ цієї багатої провінції, не менше за пихатих великих панів, хотів мати показного губернатора, а не його, незграбного мужика. Його заходи нехтували. Де він показувався, доходило до заколотів. У місті Гадруметі його закидали гнилою ріпою. Гнила ріпа завдала йому не більше прикрості, ніж свого часу кінські кізяки за цезаря Клавдія, але, на жаль, ця демонстрація мала дуже відчутні практичні наслідки: його відкликали. Це був жорстокий удар, бо всі свої кошти він вклав у цій провінції в різні темні справи, з яких губернатор провінції може здобувати багато грошей, а приватна людина — нічогісінько. От до чого дійшов він із своїм фінансовим талантом. Повернувшись до своїх маєтків, що належали йому спільно з братом, мусив узяти в свого пихатого брата величезну позику, під закладну, щоб спекатися найневідкладніших зобов’язань. За цілий рік цей веселий чоловік один-єдиний раз мав справжній привід, щоб посміятися. Провінція Африка поставила йому іронічний пам’ятник: чесному губернаторові. Він усміхається й тепер, коли думає про цей єдиний позитивний результат його діяльності в Африці.
Від того часу все йшло криво. Він утворив експедиційну контору і, підтримуваний енергійною Ценіс, узявся до посередництва в справі здобування посад і благородних титулів. Але попався на сумнівних спекуляціях, і тільки втручання його брата, цього неприємного пана, допомогло йому уникнути великої кари. Тепер йому 58 років, жодна людина в такому віці не думала про те, щоб знову проїхати в тріумфальній колісниці через форум і надягти консульську тогу. Де тільки він показувався, люди глузливо кривилися та говорили про гнилу ріпу. Його називали тільки експедитором. Його брат Сабін, тепер поліцейський префект Риму, кривив обличчя, коли чув братове ім’я, і казав кисло: «Мовчіть. Пахне кінським гноєм, коли говорять про цього експедитора».
Тепер, після невдачі в Греції, остаточно всьому кінець. Це, власне, добре, що він принаймні скупу решту свого життя проживе так, як йому подобається. Завтра ж уранці він рушить додому. Раніше він ще мусить тут, у Коринфі, розрахуватися з купцем Лахесом, що наймав йому будиночок. Цей купець поводився так, наче робив милість, за великі гроші терплячи в своєму домі відставного генерала. Веспасіан радів, що добрим римським способом покаже що й як цьому манірному, добропристойному грекові, який усяко обдурював його. Подбавши про це, він зі задоволенням виїде назад до Італії, де проживатиме півроку у своєму маєтку біля Кози, а півроку у маєтку біля Нурсії, розводитиме мулів і доглядатиме свої оливки, питиме зі сусідами вино і відпускатиме дотепи, а по обіді втішатиметься з Ценіс або з котроюсь із її дівчат. А потім, через п’ять чи через десять років, коли спалюватимуть його труп, Ценіс проллє багато щирих сліз, Сабін радітиме, що позбувся свого компрометуючого брата, а інші траурні гості усміхаючись шепотітимуть про кінські кізяки та гнилу ріпу, й ясно стане, що розкішний молодий пагін старого священного дуба вигнався намарно.