Він був задоволений. Він думав про те, що без трьох старців цього завзятого чолов’яги навряд чи відкликали б губернатора Цестія, і тоді він не був би тепер тут.
— Як гадаєте, молодий чоловіче, — спитав він весело, — чи повинен я ще тепер рушити на Єрусалим? Мене бере охота подивитися на велику суботу в храмі. Але ви з вашою Йотапатою занадто довго мене затримали. Уже пізній час року. І коли люди в Єрусалимі такі ж уперті, як ви тут, тоді це довга справа.
Це було сказано побіжно, жартівливо. Але Йосиф бачив ясні, уважні очі чоловіка на широкому з різкими зморшками обличчі, чув його сильне дихання, і раптом, із блискавичною інтуїцією подумав: цей римлянин в глибині душі зовсім не хоче йти на Єрусалим, він не прагне швидкої перемоги над Юдеєю. Він не мав вигляду людини, яка, діставши щось раз у руки, швидко віддає його назад. Він хоче не випускати з рук свою армію, свої три чудові, добре спаяні леґіони. Але коли похід закінчиться, тоді їх не роздумуючи заберуть від нього, тоді кінець його командуванню. Йосиф ясно бачив: цей генерал Веспасіан не хоче зараз рушати на Єрусалим.
Усвідомлення цього дало йому нову силу. Хвилювання, яких він зазнав у печері, були ще у нього в нутрі. Він знав, тільки тепер і остаточно має він змагатися за своє життя, і розуміння того, що римлянин зовсім не хоче йти на Єрусалим, давало йому нечувану фору в цьому змаганні. Тихо, але з великою упевненістю він говорив:
— Я скажу вам, генерале Веспасіан, ви не рушите цього року на Єрусалим. А можливо, що не рушите й наступного.
Напружено дивлячись, помалу видобуваючи з себе слова, він продовжував:
— Ви призначені для більшого.
Всі були вражені несподіваною відповіддю: цей юдейський офіцер, що так бездоганно бився, мав особливу дикцію. Веспасіан звузив очі, дивився на свого полоненого.
— Ти дивись, — усміхнувся він, — отже пророки не вимерли в Юдеї.
Але в його старому, рипучому голосі мало було глузування, а більше було заохочування, прихильності. В цій країні юдеїв було багато дивовижних речей. В Генісаретському озері була риба, яка кричала; те, що виростало на содомських полях, чорніло і розсипалося на попіл; Мертве море тримало на поверхні кожного, чи вмів він плавати, чи ні. Все тут було незвичайніше, ніж будь-де. Чому не могло критися і в цьому молодому юдейському чоловікові, хоч він і був добрий політик і солдат, трохи глупоти та священства?
У Йосифа тим часом із шаленою швидкістю пробігали думки. Перед цим римлянином, що тримав його життя в своїх руках, спливали раптом речення, які давно вже спустилися в найдальшу глибину пам’яті, слова важких, наївних людей із капернаумського шинку. Він гарячково напружувався, йшлося ж про його життя, і те, що він глухо відчув, він ураз бачив блискавично різким і ясним.
— В Юдеї небагато пророків, — відповів він, — і їхні провіщення темні. Вони проголошували нам, що месія вийде з Юдеї. Ми погано зрозуміли їх і почали війну. Тепер, коли я стою перед вами, консуле Веспасіан, у цьому вашому наметі, то знаю правдиве значення пророцтв. — Він схилився з великою пошаною, але голос його лишався розсудливим і він не втрачав міри. — Месія вийде з Юдеї: але він не юдей. Це ви, консуле Веспасіан.
Ця авантюристично смілива брехня збентежила всіх у наметі. Про месію вони чули, увесь світ був сповнений чутками про нього. Месія був півбог, про якого мріяла ця частина землі, що він повстане і помститься Римові за уярмлений Схід. Це темна істота, повна таємниці, надприродна; вона спонукувала трішечки до глузування, як і всі витвори східного марновірства, але була і повна принадності та загрози.
Ценіс підвелася, рот у неї був напіврозкритий. Її Веспасіан месія? Вона думала про справу з пагоном святого дуба. Навряд чи юдей міг про це знати. Вона пильно дивилася на Йосифа, недовірливо збентежена. Те, що він сказав, було велике та радісне, і цілком у напрямку їхніх надій: але ця східна людина залишалася для неї моторошною.
Молодий генерал Тит, фанатик точності, любив установлювати точні висловлювання людей, він виробив у себе механічну звичку стенографувати розмови. Він і тепер записував. Тільки він дивився на Йосифа здивовано. Це було б для нього розчарування, якби цей молодий хоробрий солдат виявився шахраєм. Ні, він справді не має вигляду шахрая. Можливо, хоч він і поводиться просто та природно, але належить до тих одержимих, яких так багато на Сході. Можливо, довге голодування та спрага зробили його божевільним.