Юст подорожував із фальшивими паспортами. Йосиф стояв на його шляху, коли він виїздив. Юст проїхав мимо, мовчки, не дивлячись на нього, як не дивився й досі.
В Цезарії на великому осінньому ярмарку Йосиф побачив склодува Алексія з Єрусалима, Нахумового сина. Йосиф гадав, що він омине його, як оминала більшість юдеїв. Але, ти глянь, Алексій підійшов до нього, привітався. Йосифові кайдани та велике прокляття не завадили Алексієві розмовляти з ним.
Алексій ішов рядом із Йосифом, ставний і огрядний, але очі його стали ще сумніші та стурбованіші.
Він тільки з великою небезпекою міг викрастися з Єрусалима, бо макавеїсти збройно забороняють будь-кому залишати місто і перебиратися в область римлян. Так, тепер в Єрусалимі панують безглуздя та голе насильство. Після того, як «Месники Ізраїлю» відсторонили майже всіх поміркованих, вони терзають одні одних. Симон бар-Гіора бореться з Єлеазаром, Єлеазар із Йоанном із Гісхали, Йоанн знову з Симоном, а вкупі вони виступають тільки проти одного: проти розуму. Як подивитися тверезо, то небезпека цієї подорожі до Цезарії не має ніякого правдивого зв’язку з вигодою. Бо він, Алексій, мав твердий намір знову повернутися до Єрусалима. Він вирішив далі жити в цьому місті, що задихається від безглуздя та сліпої ненависті макавеїстів. Він знає, що робить дурницю. Але він любить свого батька і свого брата, він не може жити без них, він не хоче їх залишити самих у біді. Та останніми днями він не міг більше витримувати шаленство міста. Він мусив подихати свіжим повітрям, своїми власними очима побачити, що є ще розсудливий світ.
Це, власне, заборонено — стояти отак укупі з Йосифом і розмовляти, і коли про це почують в Єрусалимі, тоді макавеїсти його покарають. Йосиф теж чималою мірою винен у тому, що справи так обернулися. Він у Галилеї міг би багато чому запобігти. Але знову Йосиф дещо й добре зробив. Принаймні, він, Алексій, вважає це за велику заслугу, за перемогу розуму, що Йосиф не помер разом із іншими в Йотапаті, а перейшов, схиливши голову, до римлян. «Жива собака краща за мертвого лева», — процитував він.
— В Єрусалимі вони, звісно, думають інше, — гірко продовжував він, і розказав Йосифові, як сприйняв Єрусалим падіння фортеці Йотапати. Спочатку надійшло звідти повідомлення, що Йосиф загинув при тому. Усе місто взяло участь у бурхливому та грандіозному вшануванні пам’яті героя, що так неймовірно довго тримав фортецю. Докладно розповідав він, як у домі старого Маттіаса врочисто, в присутності первосвященика і членів Великої ради, перекидали ліжко, на якому спав Йосиф. Його власний батько, Нахум бен-Нахум, у розідраному одязі, в посипаною попелом головою, з доручення городян приніс старому Маттіасові у приписаному законом плетеному з вербових гілочок кошику сочевичну страву жалоби. Й увесь Єрусалим був при тому, коли старий Маттіас уперше говорив каддіш, поминальну молитву, додаючи ті три слова, які можна проказати тільки тоді, коли помирає хтось великий в Ізраїлі.
— А потім? — спитав Йосиф.
Алексій усміхнувся своєю фаталістичною усмішкою. А потім, розповідав він, коли дізналися, що Йосиф живий, тим дужчий, розуміється, був перелом в інший бік. Це Йосифів друг юності, доктор Амрам, запропонував оповістити його поза законом, і тільки деякі з членів Великої ради зважилися висловитися проти того, між ними, звісно, великий доктор Йоханан бен-Заккаї. Приміщення храму, коли із ступенів святилища проголошувалося прокляття проти Йосифа, були такі повні, як на свято Пасхи.
— Ви не турбуйтесь тим, — сказав Алексій Йосифові, широко та щиро усміхнувся, так що його білі, здорові й великі зуби показалися з його чотирикутної чорної бороди. — Хто визнав розум, мусить терпіти.
Він попрощався з Йосифом. Ставний, огрядний, з турботою на свіжого кольору обличчі, ішов він між ятками. Пізніше Йосиф бачив, як він спинився біля торговця меленим кварцем і ніжно гладив рукою тонкий порошок; він досить давно вже мусив обходитися без цього коштовного матеріалу для свого улюбленого мистецтва.
Йосиф часто думав про цю розмову, і почуття його ділилися. Ще в Єрусалимі він мав таку думку, що Алексій міркує ясніше, ніж його батько Нахум, але його, Йосифове, серце було з нерозумним Нахумом і проти розумного Алексія. Й от всі повстали проти нього, і тільки розумний Алексій — за нього. Його кайдани, до яких він, гадалося, звик, тиснули, терли. Пророк певно мав рацію, що жива собака краще, ніж мертвий лев. Але іноді йому хотілося, щоб він загинув у Йотапаті разом із усіма.