Але найзначнішим із того, що Муціан у ці юдейські тижні бачив і пережив, залишався полонений учений генерал Йосиф бен-Маттіас. Уже першого дня в Цезарії впав губернаторові в око полонений юдей, як він скромно і проте надзвичайно помітно проходив із своїми кайданами по вулицях Цезарії.
Веспасіан уникав докладно відповідати на його запитання, відбувався побіжними відповідями. Але він не міг перешкодити цікавому Муціанові докладно розмовляти з цим священиком Йосифом. Він робив це часто і скоро помітив, що Веспасіан використовує свого полоненого ніби як оракула, в сумнівних випадках керується його проріканнями, зрозуміло, не даючи полоненому помітити, яку він має силу. Це зацікавило Муціана, бо він вважав досі маршала за холодно-тверезого раціоналіста. Він говорив із Йосифом про всі можливі речі між небом і землею, і раз по раз дивувався, як нечувано східна мудрість змінює грецьке світознавство юдея. Він знав жерців усякого роду, жерців Мітри, й Ауму, варварських жерців англійського Сулі та германського Росмерта, але цей жрець Ягве, хоч як мало він зовні відрізнявся від римлянина, вабив його більше, ніж інші.
При всьому тому Муціан не забував по змозі з’ясовувати свої відносини з маршалом. Веспасіан має рацію: доки на Заході і в Римі не стане все ясно, обидва володарі Сходу, губернатор Сирії і головний командувач в Юдеї, мають однакові інтереси. Веспасіан, із своєю грубою відвертістю, встановив, як далеко ця спільність інтересів має сягати на практиці. Жоден із них без погодження з іншим не може вживати будь-яких важливих політичних чи військових заходів; але в своїх офіційних доповідях Римові вони повинні, як і досі, інтригувати один проти одного, тільки тепер, звісно, точно узгодженим способом.
Не дуже щедрий Веспасіан боявся, що попросить перед від’їздом марнотратний і користолюбний губернатор, як гостевий подарунок. Муціан зажадав одне-єдине: полоненого юдея Йосифа. Маршал, вражений спочатку такою великою скромністю, уже хотів було погодитися. Але потім вирішив інакше: ні, він не віддасть свого юдея.
— Ви ж знаєте, — добродушно сміявся він до Муціана, — експедитор чоловік скупий.
Губернатор домігся тільки того, що Веспасіан відпустив з ним Тита на якийсь час до Антіохії. Маршал враз утямив, що Тит мав правити при тому ніби за бич, щоб Веспасіан теж додержував досягнутої згоди. Але це не зачіпало його. Він провів Муціана до корабля, що відпливав на Антіохію. Прощаючись, Муціан сказав своїм чемним тоном:
— Ваш син Тит, консуле Веспасіан, має ваші гарні властивості без ваших поганих.
Веспасіан сильно засопів, потім відповів:
— На жаль, ви не маєте ніякого Тита, екселенціє.
Веспасіан оглядав у доках Цезарії полонених, яких мали продати з аукціону. Капітан Фронто, що відав полоненими, приготував список їхній — було полонених понад три тисячі. Кожен носив на шиї табличку, де стояв його номер, а також вік, вага, хвороби, відзначені були й різні особливі здібності. Купці вешталися всюди, наказували полоненим уставати, присідати, підіймали їм руки та ноги, розкривали роти, мацали їх. Купці нарікали. Це не був добрий товар, аукціон завтра відбудеться поганенький.
Веспасіан ходив у супроводі кількох офіцерів, також Ценіс, потім свого юдея Йосифа, який був потрібен йому, щоб краще розуміти полонених. Він мав дістати зі здобичі десять невільників і хотів вибрати їх, доки весь цей товар не піде в продаж. Ценіс потребувала перукаря і доброго на вигляд хлопця, щоб міг прислуговувати за столом. Практичний Веспасіан, навпаки, хотів добрати пару міцних чоловіків, щоб вони працювали на сільськогосподарських роботах у його італійських маєтках.
Він був у доброму настрої, жартував, говорячи про невільників-юдеїв.
— Страшенно трудно з їхніми суботами, святами, хитромудрими приписами щодо їжі й усякою іншою всячиною. Коли терпіти, щоб вони виконували так звані релігійні приписи, то мусиш дивитися, як вони половину свого життя ледарюють; коли не терпіти, то вони стають уперто непокірними. Власне, вони добрі тільки на те, щоб перепродувати їх іншим юдеям. Я запитував себе, — обернувся він раптом до Йосифа, — чи не повинен я перепродати вас вашим землякам. Але вони пропонували мізерну ціну, вони, вочевидь, мають надмір пророків.
Йосиф усміхався тихо та скромно. Але в душі він аж ніяк не усміхався. Із тих крихіт розмов, які він підхопив, зрозумів, що дама Ценіс, яка його терпіти не могла, намагалася за Веспасіановою спиною перепродати його генерал-губернаторові Муціану. Чемний Муціан, що цікавився літературою, безумовно не дозволяв би собі так грубо жартувати з ним, як маршал. Але Йосиф уже відчув, що його доля зв’язана з цим Веспасіаном. Бог прикував його до цього чоловіка, тут був його великий шанс. Його усмішка, коли Веспасіан жартував, що наче хоче його продати, була тонка, трохи крива.