Йоханан бен-Заккаї похитав старою, маленькою головою. Лукаво, тихо, з тою співучістю, з якою навчають у східних школах, він виводив:
— Є багато таких, хто називають себе цезарями. Але є тільки один, із яким я хотів би обмінятися печаттю й документом. Хіба Ліван упав через Гальбу? Тільки той, через кого падає Ліван, є могутній, адир. Ліван не впав через Гальбу.
Веспасіан недовірливо дивився на старого. Спитав:
— Ви говорили з моїм полоненим, Йосифом бен-Маттіасом?
Йоханан бен-Заккаї заперечив, трохи здивований. Каючись, незграбно, Веспасіан сказав:
— Вибачте, ви справді з ним не говорили.
Він сів, змалився, так що не міг дивитися на старого згори:
— Прошу, розкажіть мені, що ви хочете дати і що дістати.
Йоханан простяг свою кволу руку, сказав:
— Я даю вам лист і печать, що Велика рада і доктори Єрусалиму підкоряються сенатові та народові Риму. Я прошу за це одного: дайте мені одне маленьке місто, щоб я міг заснувати університет, і дайте мені волю навчання.
— Щоб ви знову пекли мені найтемніші рецепти проти Риму, — всміхнувся Веспасіан.
Йоханан бен-Заккаї зробився ще менший і мізерніший:
— Що ви хочете? Я маю посадити одну крихітну гілочку з великого дерева Єрусалиму. Дайте мені, скажімо, місто Ябне. Ябне — це має бути такий маленький університет.
Метушливо умовляв він римлянина, змальовував жестами мізерність свого університету: ах, він мав бути такий маленький, його університет у Ябне, і він стуляв і розтуляв свою крихітну руку.
Веспасіан відповів:
— Гаразд, я передам вашу пропозицію до Риму.
— Не передавайте, — просив Йоханан. — Я хочу тільки з вами мати діло, консуле Веспасіан. — Уперто він повторював: — Ви адир.
Веспасіан підвівся; широко, по-мужицькому стояв він перед сидячим великим доктором.
— Щиро кажучи, — промовив він, — я не розумію цього цілком, чому саме я так припав вам до душі. Ви старий, мудрий і, як здається, відносно чесний чоловік. Не можете мені це пояснити? Хіба це не важко терпіти, коли в країні, яку ваш бог Ягве призначив вам, якраз я маю бути адиром? Я чув, що з усіх народів якраз ви найсильніше боїтеся стикатися з іншими.
Йоханан заплющив очі.
— Коли божі ангели, — співучо заговорив він, — після загину єгиптян у Чермному морі хотіли завести радісної пісні, Ягве сказав: «Мої створіння потонули, а ви хочете співати радісну пісню?»
Маршал підступив зовсім близько до маленького вченого, торкнув його легенько, докірливо за плече, спитав хитро:
— Але, наскільки правда, ви ж не визнаєте нас за справжніх, повноцінних людей?
Йоханан, все ще зі заплющеними очима, відповів тихо, наче здалека:
— Ми на свято кущів приносимо в жертву сімнадцять биків для розгрішення неюдеїв перед Богом.
Веспасіан сказав незвичайно чемно:
— Якщо ви не дуже втомилися, мій докторе й пане Йоханан, тоді прошу ще про одне повчання.
— Я охоче відповім вам, консуле Веспасіан, — сказав великий доктор.
Веспасіан сперся руками на стіл. Через стіл він спитав, напружено чекаючи відповіді:
— Чи неюдей має безсмертну душу?
Йоханан відповів:
— Є 613 заповідей, які юдеї повинні виконувати. Неюдеї повинні виконувати тільки сім заповідей. Додержують вони їх, тоді і в них сходить святий дух.
— Які ці заповіді? — спитав римлянин.
Йоханан підняв угору кошлаті брови, його голубі очі дивилися ясно й дуже молодо в сірі Веспасіанові:
— Це одне «так» і шість «ні», — сказав він. — Чоловік мусить обстоювати справедливість, він не сміє брехати Богові, служити ідолам, не сміє вбивати, красти, бути розпусним і мучити тварин.
Веспасіан трохи поміркував, потім сказав шкодуючи:
— Тоді, на жаль, я не маю ніяких надій, що в мене зійде святий дух.
Великий доктор говорив облесно:
— Ви вважаєте це за дуже загрозливе для Риму, коли я у своєму маленькому університеті в Ябне вчитиму таких речей?
Важно, трохи навіть пихато, Веспасіан відповів:
— Загрозливе чи ні, великий чи малий, яку причину взагалі повинен я мати, щоб піти вам назустріч?
Старий зробив лукаве обличчя, підняв крихітну руку, провів нею в повітрі, став пояснювати співучим тоном східної проповіді:
— Доки ви не адир, ви не маєте ніякої підстави завойовувати Єрусалим; бо ви, можливо, потребуєте свого війська, щоб стати адиром. А коли ви будете ним найменовані, може, ви не матимете часу завойовувати Єрусалим. Але, можливо, для вас матиме певний інтерес, коли не завоювати Єрусалим, то принаймні взяти з собою в Рим юридичну підставу на нього. Можливо, ця юридична підстава варта тої невеликої поступки, яку я прошу.