Він досить давно відгадав, чого бажав Йосиф, але хотів потішитися тим, щоб юдей сам його про це попросив. Але втрутився добродушний Тит:
— Доктор Йосиф, звісно, чекав, щоб йому розрубали кайдани.
Таким способом звільняли людей, яких закували неправдиво.
— Ну, гаразд, — знизав плечима Веспасіан. Він звелів, щоб знімання кайданів відбулося, як велика церемонія.
Йосиф як вільний чоловік, низько уклонився, спитав:
— Чи смію я надалі носити родове ім’я цезаря?
— Якщо ви собі чогось від того сподіваєтеся, то я нічого не маю проти, — зауважив Веспасіан. Йосиф — Маттіас, священик першої черги з Єрусалима, назвав себе відтоді Йосифом Флавієм.
Книга четверта
АЛЕКСАНДРІЯ
Довгим, вузьким прямокутником простяглася уздовж моря столиця Сходу, єгипетська Александрія, після Риму — найбільше місто відомого світу та безперечно найсучасніше в ньому. Двадцять п’ять кілометрів мало воно в обводі. Сім великих проспектів прорізали його уздовж, дванадцять упоперек; будинки були високі та просторі, всі забезпечені проточною водою.
Лежачи на осі трьох частин світу, на схрещенні Сходу та Заходу, на дорозі до Індії, Александрія стала першим ринком світу. На всьому дев’ятсоткілометровому азійському й африканському березі між Яффою та Паретоніумом єдина тільки гавань цього міста була безпечна від бурі. Тут нагромаджувалися золотий порошок, слонова кістка, черепаха, арабські пряності, перли Іранського моря, індійські самоцвіти, китайський шовк. Організована за останнім словом найновітнішої техніки промисловість постачала славнозвісне полотно аж до Англії, виробляла коштовні килими та гобелени, готувала національні вбрання для арабських та індійських племен. Фабрикувала благородні скляні вироби, славнозвісні парфуми. Забезпечувала всю землю папером, від найтоншого для дамських листів до найгрубішого пакувального.
Александрія була роботяще місто. Тут і сліпі мали роботу, і виснажені діти не гуляли без діла. Це була плодотворна робота, і місто не ховало її плоди. Тим часом, як на вузьких вулицях Риму та горбуватих Єрусалимських вулицях будь-який вантажний рух удень був заборонений, на александрійських просторих бульварах завжди лунав рух десятків тисяч возів, і ніколи не переривалися на обох корзо нескінченні низки розкішних екіпажів, що їхали обома напрямами. Велично зводилася посеред просторого парку резиденція давніх царів, музей, горда бібліотека, мавзолей із скляною труною, де лежав труп Александра Великого. Іноземцеві потрібні були тижні на огляд усього, що варто було подивитися. Тут була ще святиня Серапіса, театр, стадіон, острів Фарос, увінчаний своїм білим, уславленим маяком, велетенські промислові та портові підприємства, базиліка, біржа, що встановлювала для всього світу ціни товарів, і не наостанок — великий квартал розваг, що вливався в розкішний курорт Канопус.
Легко та гарно жили люди в Александрії. Незліченні були кухмістерські й шинки, де продавали уславлене тубільне ячменеве пиво. В усі дні, дозволені для того законом, відбувалися вистави в театрі, в спортпалаці, на арені. У своїх міських палацах, у своїх віллах в Елеусі та Канопусі, на своїх розкішних яхтах влаштовували александрійці рафіновано вигадливі свята. Берег двадцятикілометрового каналу, що сполучав Александрію з курортом Канопусом, займали ресторани. Їздили барками туди й туди; в каютах були пристрої, щоб зручно їх завішувати; всюди при березі в тіні сплетених витких єгипетських бобів стояли на якорі такі судна. Тут, у Канопусі, були локалізовані Єлисейські поля Гомера; в усіх провінціях дрібні патриції мріяли про канопуські розпутства, заощаджували кошти для подорожі в Александрію.
І благородним утіхам служило багатство міста. Музей переважав мистецькі збірки Риму та Афін, найповніша в світі бібліотека мала на постійній службі дев’ятсот переписувачів. Навчальні заклади Александрії були кращі за школи Риму. У військових знаннях, можливо також у юриспруденції та політичній економії столиця імперії могла мати перевагу; але в інших дисциплінах мала безперечний провід александрійська академія. Римські родини пануючої верстви віддавали перевагу лікарям, що вчилися на александрійській анатомії. Також на домагання своїх медиків місто запровадило гуманний спосіб страти, для чого вживалися швидкочинні укуси отруйних гадюк, яких спеціально для того виводили.
Александрійці, при всій їхній модерності, держалися традицій. Свої храми та культурні місця вони тримали так, що вони мали славу особливої святості та дієвості; не відкидали успадкованої від батьків єгипетської магії, додержували своїх минулих звичаїв. Як у прадавні часи, шанували вони своїх святих тварин, биків, шулік, кішок. Коли римський солдат необачно вбивав кішку, ніяка сила не могла врятувати його від страти. Так жили ці мільйон двісті тисяч людей, невтомно кидаючись із роботи в розваги і з розваг у роботу, завжди цікаві до нового та побожно прив’язані до минулого, дуже примхливі, грошолюбні, додумливі на жваві, злі дотепи, безмежно зухвалі, музичні, пройняті політикою аж до пор на своїй шкірі. З усіх частин землі стеклися вони до цього міста; але скоро вони забули кожен свою стару батьківщину та почувалися відтоді александрійцями. Александрія — це було місто східної та західної культури, почуттєвої філософії, ясного мистецтва, обрахованої торгівлі, невтомної роботи, шумуючих насолод, старих традицій і найновітніших форм життя. Невгамовно горді були александрійці своїм містом, й їх не турбувало, що їхній безмірний, хвалькуватий місцевий патріотизм викликав усюди гнів.