— Там он вам вимахує якийсь хлопець, товаришу поручик!.. То, кажете, зараз чверть на сьому? Гм, що ж це воно буде сьогодні на вечерю?..
На вулиці, за дротяною огорожею, стояв білявий бригадник Їрка. Войта махнув йому, щоб той почекав, і швидко пішов назустріч, але наштовхнувся на тітку Вожену, яка, широко розставивши лікті, висунулася з кухонного вікна.
— Пане капітан, знайшла вас Янічка? — спитала вона медовим голосом. — Я їй негайно сказала, що ви її шукали…
— Так, звичайно, звичайно, усе вже владнали, — вклонився Войта. — А що, тітко Вожено, сьогодні на вечерю? Міхалек, ви його знаєте, вже допитується.
— Ох, цей Міхалек, пане капітан, — махнула куховарка рукою, — його легше було б одягати, ніж годувати! Мабуть, має клопіт з ним його жінка… Але що ж я хотіла сказати, ага: у вас в Празі гарна квартира? Велика?
— Кімната, одна кімната…
— Гм. А у Янічки однокімнатна квартира у Вршовицях. Дуже гарна і з ванною. Бідолашна дівчина, ось уже і скінчилося для неї літо. Але ви, мабуть, теж незабаром повертатиметесь до Праги, правда ж?
— Так, десь за кілька тижнів, — кивнув головою Войта, потроху відсовуючись од вікна.
На щастя, тітка Вожена змушена була кинутись до плити. А Войта тим часом вибрався на вулицю.
— Таки вирвався, товаришу поручик, — усміхнувся Їрка, — але ненадовго. На завтра треба готувати збори: двоє з бригади збираються їхати додому.
Войта свиснув.
— А директора запросили?
Бригадник подивився на Марека.
— Запрошували, але йому ніколи.
Чоловіки не поспішаючи йшли дорогою до села. Войта замислився.
— Так, так. Знаєш що, Їрко! Запросіть мене на ваші збори, якщо, звичайно, це можливо. А раптом і я розповім таке, що зацікавить хлопців і допоможе їм…
— З радістю, товаришу поручик, — вигукнув хлопець. — Ми будемо дуже раді! А що ви нам розповісте?
— Ну, щось таке, про що я часто згадую, — промовив Войта задумано і сів на узбіччі. — Скажімо, як у сорок п'ятому році ми закладали Спілку у нас на Жижкові. Боже мій, Еман, Гонза, Пепік, де вони тепер? Це були справжні друзі, усі з одної вулиці. З дитинства завжди разом. Ганяли по Жидовських печах, грали в розбійників, в іспанську війну. Потім, уже школярами, щосуботи їздили на Сазаву. Разом шукали… шукали правду життя, його сенс. У таборі при світлі вогнищ читали «Як гартувалася сталь» і «Анну-пролетарку». Запрошували до свого табору диких туристів, пропонуючи їм пожити серед нас. Іноді траплялися зворушливі моменти, Їрко! Одного разу найславетніший розбійник нижньої Сазави, Рябий Беррі, а насправді Венца Крупічка з Нуслів, кинув у вогонь книжку Островського. Ми її вихопили, але аркуші все-таки наполовину обгоріли. Вона і тепер у мене вдома… схована. А скільки разів на нас нападали розбійники і ми змушені були боронитися голими руками. Потім прийшла свобода… Травень… Дванадцятого травня ми прочитали в газетах, що засновано організацію молодих — Спілку чехословацької молоді, і того ж дня знову усі разом помандрували з Жижкова до Їндржишської вежі, де містився секретаріат, щоб записатися в члени Спілки. А потім почалися трудові будні, перші жнива в прикордонні, дискусії, прогулянки з гітарою… Ех, Їрко, ти собі не уявляєш, яким бурхливим життям ми жили. Були суперечки, були бої не тільки в газетах і на зборах, а й справжні. Коли ввечері після першої маївки поверталися додому, в нас летіло каміння… Нам спалили хатину, яку ми перетворили на клуб. Але кожна нова перешкода ще міцніше згуртовувала нас, і ми брали її приступом. Чому ж тепер, Їрко, не так? — звернувся він раптом до хлопця.
Їрка слухав, широко розплющивши очі. Войта засміявся і обняв його за плечі.
— Та ні, ні! — вигукнув він збуджено. — І ви гарні хлопці, і робити ви можете навіть значнішу справу, ніж ми тоді. Але ви занадто вже заклопотані й серйозні. Така собі… підстаркувата молодь!
Войта глянув на чисте передвечірнє небо, на сяючу далину і простір. Над видноколом, там, де лежала темніша смуга, вже миготіла яскрава зірка. Він задивився на неї, і на душі стало так гарно, як давно вже не бувало. Войта навіть відчув, що на очах ось-ось забринять сльози. Хвилину було тихо.
Раптом Марек схопився, обтрусив з себе пил і вдавано весело додав:
— Ну, от бачиш, Їрко, я й продемонстрував тобі, яким має бути молодіжний активіст, а ми, хлопче, старі ветерани, збираємося тим часом у відставку, на пенсію. То ж не забудь, наша домовленість залишається в силі, заходь за мною завтра!
— Зайду, — пообіцяв Їрка, прощаючись.
Войта копнув черевиком землю і почав уважно розглядати її.