Секретар невтомно ворушив вусами.
— Можливо, воно й так, як твердиш ти і як кажу я, — нарешті обізвався Новотний уперто.
Войта посміхнувся.
— А оце що, Емілю? — спитав тихо, показуючи на дно шухляди. Воно було застелене обгортковим папером, на якому виднілися три малопомітні коричнюваті плями.
Схилившись нижче, секретар голосно засопів.
— Це?.. — мовив він непевно, скоса поглядаючи на Войту. Той кивнув головою.
— Це кров. Але звідки вона тут узялась? Якби Тламіха застрелився за столом, то не міг би упасти так, як лежить тепер, а коли б він вистрелив у себе там, де лежить зараз, то оці краплини крові не попали б у шухляду. Але ж вони там є, значить, його вбили за столом, а потім той, хто був присутній в кімнаті, відтягнув сюди.
Запала тиша. Войта дістав сигарету і, розминаючи її пальцями, показав на край столу.
— Нарешті, зверни увагу на оті подряпини! Вони зовсім свіжі, дерево тут ще й досі біле. А внизу, на підлозі, точно під цим місцем, так, так, отам… теж світла подряпина. Від чого вона? Щось важке, металеве падало тут, подряпавши стіл та підлогу. Це був пістолет Тламіхи, який шинкар схопив з шухляди. Дивись, він у нього в руці. Чудеса, правда?
Войта чиркнув сірником і негайно заховав його у коробок. Зробивши затяжку, Марек підсумував:
— Отже, як виглядає ця історія в цілому? Тламіха сидів біля столу і писав; зненацька його щось налякало, щось страшне, небезпечне; сталося, очевидно, те саме, що і з тобою, коли ми відтворили цю подію. Шинкар відкинув ручку, перекинувши при цьому чорнило, рвонув на себе шухляду, схопив пістолет, але вистрелити не встиг. Чоловік, який вскочив через вікно до кімнати, випередив його. Пістолет випав у Тламіхи з рук, а сам він повалився на стіл. Побачивши пістолет, убивця, мабуть, вирішив інсценувати самогубство. Він у цьому зацікавлений, йому потрібен хоч найменший виграш у часі перед слідчими органами. Невідомий стягує тіло небіжчика на підлогу, бере пістолет… і помічає, що у його жертви прострелено ліву скроню. Це змушує його всунути пістолет у ліву руку. Тепер залишається навести порядок на столі: він захлопнув зошит, відсунув його, поставив перекинутий каламар; та, збагнувши, що на склі можуть лишитися чіткі відбитки пальців, викинув чорнильницю через вікно…
— Але все це нісенітниця! — вигукнув раптом Новотний, замахавши руками. — Ми негайно, як тільки почули постріл, побігли нагору! Мабуть і хвилини не минуло, як ми вже були в кімнаті!
— Ніякої нісенітниці! — спокійно відповів Войта, примруживши очі. — Постріл, яким убили Тламіху, зроблено раніше! А той, що ви почули, пролунав лише тоді, коли усе вже скінчилося. Звичайно, з Тламіхового пістолета, отого, що у нього в руці, теж було зроблено постріл, і навіть гільза лежить поряд. Отже, коли злочинець був готовий до втечі, він підняв ліву руку Тламіхи, націлився у вікно і натиснув спуск. Зрозумій, Емілю, якщо тут хтось має знайти самогубця, то він повинен почути й постріл! За мить убивця скочив на підвіконня і стрибнув униз. А коли ви прибігли сюди, невідомий вже повз геть через сад.
Новотний вилупив очі.
— А як же могло статися, що ми не почули того першого пострілу, того, яким?.. — здивувався він.
— У злочинця, очевидно, був пістолет із спеціальним глушителем, — відповів Войта задумливо. — І саме це у всій історії найцікавіше… — Він спроквола пройшовся до дверей і назад. — Найцікавіше…
Секретар розпачливо зітхнув.
— Звичайно! — поглядаючи скоса на Войту, додав він неприродно. — Але я тепер з тобою, чоловіче, більше не гратиму в шахи. Усе так продумати, тьху, це вже занадто!..
— Досвід, Емілю, досвід, — промимрив Войта занепокоєно, — а шахи — сам знаєш, учора ввечері ти мене тричі обіграв. Ах, учора ввечері!.. Двадцять п'ять годин… — він покрутив головою.
Раптом Войта подивився на годинника.
— Як же так, що й досі нікого немає з міліції?
Секретар закректав і ляснув себе по лобі.
— О! — вигукнув він трагічним тоном. — Адже ми взагалі їх про це не повідомили.
— Що, що? Ніхто ще не повідомив до Піхова?
Секретар ламав пальці.
— Я помчав до тебе, щоб при цьому була якась людина з тверезим розумом, ну а потім, потім якось про все забув.
Войта схопився за голову.