На місце агент прибув за день до події. Він оглядав місцевість, спостерігав за «своєю» людиною, обдумував, як краще непомітно зустрітись. І робив усе це з чагарів над пиварнею, де звалище цегли.
Нарешті агент вирішує, що уже все готове. Затемна спускається, звичайно, маючи намір зійтися з «своєю» людиною вночі. Ще раз перевіряє ситуацію в пивному залі, і тут добропорядна жіночка, що кинула випадковий погляд на вікно, помічає його. Агент тікає до своєї позиції, де, очевидно, на нього чекає другий — «резерв» і охорона. Порадившись, вони вирішують відкласти підготовлену зустріч, особливо коли побачили, що один з гостей, надто цікавий, пішов оглядати сліди під вікном.
Войта усміхнувся. Коби ти знав, друже, чиї очі тоді спостерігали за тобою!.. І якби людські очі мали силу кинутого ножа, то тепер ти б уже тут не сидів!
На світанку агент знову був на своєму спостережному пункті. Ач, «його» чоловік готується в дорогу і виїздить із села на шлях. Він бачить, яким шляхом, і знає, куди чоловік їде. Це просто чудово: на шляху безліч поворотів, підйомів і спусків, так що. коли б агент рушив навпрошки, через ліс, то зміг би випередити «свою» людину. Особливо коли ту щось затримає, як це насправді й сталося.
Так, чоловік справді затримавсь. А там, нагорі, на шляху попід вежею, агент уже чекав на нього.
Можна уявити собі цю картину. Чоловік іде, нічого не підозріваючи. Прекрасний ранок. Назустріч йому прямує якийсь порядний молодик у світло-коричневому костюмі… «Доброго ранку». «Здорові будьте!» — «Пробачте, мені в Шумаржов, потраплю я цим шляхом?» — «Звичайно, оця дорога вас туди і приведе. А чого вам туди?» — «Та так, іду до знайомого, несу йому дещо, ось погляньте!»
І чоловік заціпенів, перелякано дивлячись на половину старого лотерейного квитка.
Войта закусив губу. Так, навряд чи це була для нього радісна зустріч. Мабуть, колись припустив він помилку, хвилинну слабість, можливо, за часів окупації, а може й пізніше. Вхопив десь не свого, приперли його до стіни, підписав папір. І довго ще цей папір жахав чоловіка у сні, довго ходив він, почуваючи, ніби запродав душу дияволу. Але минали роки, і його ніхто не турбував, хіба що одна-дві звістки, мирні нагадування: пам'ятаємо, мовляв, про тебе! Твій підпис не втратив сили! І чоловік поступово звикав. Лише ота половинка старого лотерейного квитка часом засмучувала, коли потрапляла під руки. Тоді він шукав для неї нові й безпечніші схованки… І ось на тобі — сам диявол в образі людини у світло-коричневому костюмі стоїть перед ним з простягнутою рукою: настав час! Ти нам потрібен! Сподіваюся, ще пам'ятаєш про все, що трапилось? Знаєш, що буде, коли?..
У чоловіка зуб на зуб не попадає: так, так, пам'ятаю, тільки не тут, пробі, ходімо кудись, кудись з дороги… Він веде агента до самотньої вежі. В душі відбувається драма — страх, паніка, відчай. Як вислизнути із цього зашморга? Тим часом агент повідомляє, що від нього вимагають. Чоловік жахається… І раптом йому здається, що вихід знайдено…
Войта відчув жагучу потребу закурити. Він запалив сигарету. Так, тепер починає діяти стрілець…
Чоловік зовсім не знає «їхніх» методів; він і гадки не має, що «вони» враховують можливість опору, що цього молодика, прикриває «резерв». Та навіть, коли б і знав, то, мабуть, не вчинив би інакше. Вдруге в житті його приперли до стіни, але більше він не хоче цього, ніколи, нізащо. Що завгодно, тільки не це!.. Чоловік діє напівсвідомо, підкоряючись інстинктові самозахисту. Він хапається за кишеню — тут! Агент блискавично обертається, але чоловік уже вихопив пістолет і підніс до голови молодика…
Потім, обшукавши мертвого, забирає з кишень геть усе, тільки забуває про черевики. Думка працює гарячково. Треба сховати труп так, щоб довго-довго ніхто його не знайшов! Чоловік витягує мерця нагору, кидає під руїнами вежі і тікає, сліпо, не тямлячи себе, тікає.
Стій, стій! А що ж «резерв»?
Войта протер очі. Ну, звичайно, той, що в резерві, не міг іти разом із своїм спільником, він був на певній відстані. Почувши постріл, зрозумів, хто стріляв. В агента і у нього пістолети з глушителями.
Але чому ж, зрозумівши це, він не втрутився? Дивно… хоча ні, зовсім ні. Той, що був у резерві — досвідчений негідник. Він знав, що кидатися на озброєну людину — безглуздя! До того ж ризикувати не входило в його плани. Він добре знав чоловіка, знав, де його знайти. І він знайде, обов'язково знайде, до цього примушує воля панів, яким він служить і які наказали:
«За смерть — смерть!»
Войта повільно зробив хід на шахівниці — у гру вступає другий стрілець…