Нараз Гомола відірвався од своїх думок. Начальник нарешті сів і, постукуючи рукою по столу, промовив:
— Де Піттерман, ми не знаємо. Але далі цього вже терпіти не можна. Що ви повідомляли досі, товариші? Що Піттерман нічого не робить, що він роздивляється, зондує грунт. А він тим часом сформував собі групу.
Коукол недовірливо щось промимрив. Капітан глянув на нього.
— Так, так, Стандо. Коли вже я кажу, то маю для цього підстави. Шкода тільки, що ці відомості ми дістаємо з інших джерел, — додав він з гіркотою. — І це ще не все. Згідно з інформацією, яку вже мають товариші «нагорі», Піттерман приїхав у нашу країну з дуже важливим завданням, і ми мусимо бути вдвічі, втричі лильнішими!
— З яким же? — не стримався Коукол.
— До цього ми ще дійдемо! А поки що мене цікавить ваша думка, товариші!
Гомола сидів, нахиливши голову. Відчував, що першого слова начальник чекає саме від нього.
— Якщо Піттерман і справді вже збив групу, — видавив він нарешті, — значить встановлював контакти якимось незвичайним способом. Ніяких тобі зустрічей, це щось… гм… надзвичайно хитромудре.
— Надзвичайно. — Голос капітана ставав різкішим. — Я розумію, що це черговий вибрик, але чого можна, пробачте, чекати від такої погані?
Він ударив кулаком по столу і, нахилившись уперед, сердито сказав:
— Ми тут сидимо не для того, щоб займатися тільки «звичайними способами», товаришу підпоручик! Може, вас це здивує, але мені здається, що саме тепер ми повинні чекати найнезвичайніших способів, якими вороги намагатимуться залізти до нас за пазуху. І до цього треба бути готовими.
— Звичайно, товаришу начальник! Я лише хотів…
Капітан Котрбатий махнув рукою. Гомола замовк. «Даремно я так, — подумав Котрбатий, — справді, даремно розійшовся. Адже хлопці робили все, що могли, і я про це знаю. Навряд чи такий підхід допоможе справі!..»
За звичкою сунув руку до кишені, але цукерок там не було. Забув купити. «Щось дивне сьогодні коїться зі мною», — подумав капітан, йому раптом захотілося негайно подзвонити додому, Марті. Почути її голос, обмінятися буденними словами…
Спохмурнівши, Котрбатий сів і поклав руку на папери, що лежали перед ним.
— Повідомлення від капітана Демовича, — почав він нараду. — Його хлопці оглянули вчора віллу Каміла Горачека і знайшли вірогідний таємний вихід, яким можливо і скористався Піттерман. У глибині саду в дротяній огорожі є прохід, крізь який можна потрапити в садибу сусідньої вілли, а звідти вийти на вулицю з протилежного боку кварталу. Відчував Піттерман, що за ним стежать, чи зробив це просто для певності? От питання…
Капітан швиденько проглянув текст і додав:
— Оглядаючи електропроводку, товариші проникли також до мансарди, де мешкав Піттерман. Кімната була ретельно прибрана, ніяких слідів по ньому не було знайдено.
Капітан підвів голову і подивився на своїх колег.
— Чи є сенс і надалі стежити за цією віллою? — наче сам себе запитав Коукол. Начальник допитливо глянув на Гомолу.
— Думаю, що є, — мовив підпоручик. — Принаймні доти, доки ми не натрапимо знову на слід Піттермана.
Старшина ретельно стругав сірника.
— Цей Горачек, у якого ховався Піттерман, напевно не інформований ні про що. Його завдання — надати житло і більше нічого. Дідько його знає, як Піттерману пощастило у нас під носом налагодити свої контакти. От що мене страшенно цікавить. Адже ми тільки один-єдиний раз бачили, як він розмовляв по телефону в тій будці за Булгаром. У Горачека телефону немає. За одну півхвилинну розмову він не міг влаштувати всі свої справи. Це абсурд. Піттерман мусив давати, а може й сам діставати десятки вказівок. А чи нема в нього якоїсь мертвої схованки?
— Все одно знали б, — заперечив Гомола. — Романтика тут ні до чого! Просто ми повинні будь-що знайти Піттермана. Вдруге він уже не вислизне з рук. Я вже розіслав повідомлення й опис по областях.
— У нього може бути десяток інших документів…
— Надішлю фотографії. Передам у розшук.
— Згода, — кинув Котрбатий. — А тепер я хотів би повідомити, що стало відомо про особливе завдання Піттермана, щоб…
Не доказавши, він швидко випростався.
Двері кабінету відчинилися, і в них з'явилася секретарка Ярушка. Вона якось збентежено посміхнулась і, перш ніж встиг капітан щось сказати, вигукнула:
— Пробачте, товаришу начальник, але тут…
З-за неї виступив чоловік, виструнчився і певним голосом, який ледь вловимо вібрував од хвилювання, мовив: