— Знаєте, чого була така схвильована Ела Вагантова, коли вчора сиділа у кав'ярні «Урал»? У неї було там побачення… з надпоручиком авіації! Ось вони перед вами. — Він підсунув славнозвісну папку.
Войта подивився на фотографії, а Станда, зиркнувши через його плече, коротко зауважив:
— Ну, звичайно, це той самий, мій!
Майже на десяти фото великого формату були зображені молоді люди за столиком. Справжня красуня Ела Вагантова мала розкішне чорне волосся, великі темні очі і своєрідне чарівне личко. Офіцер з трьома зірочками надпоручика теж був молодий і ставний. Але на кількох знімках обличчя льотчика спотворювала дивна гримаса; особливо на тому, де жінка, нахилившись до молодика, очевидно, щось просила або вимагала. Офіцер дивився на жінку шалено виряченими очима.
Войта уважно вивчав фотографії, ніби хотів побачити більше, ніж там є. Так, у нього вже була власна теорія щодо Ели Вагантової та її спільника, і тепер Марек шукав те, чим міг би її вмотивувати.
Раптом він підніс одне фото ближче до очей.
— Він одружений, — зронив спокійно і підсунув знімок капітанові, вказав нігтем на вузеньку смужку навколо пальця офіцера.
Чоловіки обмінялися розуміючими поглядами.
Котрбатий поклав перед собою аркуш паперу і без будь-якої передмови почав читати впівголоса:
— «Вони сиділи вдвох за столиком майже двадцять хвилин і приглушеними голосами, але жваво розмовляли. Говорила більше вона, тоді як він обмежувався тільки короткими відповідями. Іноді голос офіцера звучав голосніше, здавалось, він вичитував жінку, та це тривало лише мить. Надпоручик був схвильований. Зважаючи на окремі уривки розмови, можна гадати, що вона умовляла згодитися на якусь подорож, але той рішуче відмовлявся. Нарешті вони дійшли згоди, підвелись і пішли в напрямку до Влтави. Неподалік вокзалу несподівано сіли у приватний легковий автомобіль. Машина на великій швидкості поїхала через міст до Голешовиць. Додому Ела Вагантова повернулася о двадцять третій годині тридцять хвилин. Зійшла з трамвая № 19, що приїхав з центра міста».
Войта мовчав, розглядав химерну стрічку диму, що спіралями піднімалася вгору від сигарети. Начальникові теж не хотілося розмовляти.
— Мабуть, нам слід було б докладніше взнати про Елу Вагантову, — озвався Коукол. — Що це, власне, за одна?
— Гомола готує інформацію, — зазначив Котрбатий і звернувся до старшини: — З хвилини на хвилину до мене прийде майор Страка з армійської безпеки. Він одвезе вас, товаришу старшина, на аеродром і покаже надпоручика Матоуша. Ми мусимо знати, чи він це, — капітан торкнувся пальцем фотографії, — чи не він.
— Буде зроблено, товаришу начальник. Я певен, що це буде він.
— А ти, Войто? — повернувся Котрбатий до Марека. Войта зітхнув.
— Я хотів би заїхати до Вршовиць подивитися на один будинок. Про це сказано у моєму рапорті.
Він поклав перед начальником інформацію про свої відкриття минулої ночі. Поки капітан читав, Войта витяг з кишені маленьку срібну монету і підкинув її на долоні.
«Ех, ти, загадковий «Юпітер з павою!..» Ти став для мене дорогоцінністю. Невже ж мене підведеш?»
Помітивши, що Котрбатий знову дивиться на нього, Войта додав:
— Хочу знайти «пана резерва».
Котрбатий усміхнувся.
— А шумаржовський убивця? Ти ще віриш, що староримський бог тебе кудись заведе?
Войта не встиг відповісти, як двері кабінету прочинилися.
— До вас прийшли, товаришу капітан, — повідомила Ярушка.
До кімнати ввійшов чоловік у цивільному. Капітан підвівся йому назустріч і привітався.
— Майор Страка, — повідомив він, одночасно представляючи Коукола і Марека гостеві. — Прошу, товаришу майор, сідайте! Сигарету?
Майорові було за сорок, але тримався він прямо. Обличчя його здавалося кам'яним.
— Товаришу майор, — почав Котрбатий, — старшина Коукол готовий поїхати з вами на аеродром. Як ви вважаєте, йому треба бути в цивільному чи одягнути форму?
Майор довго і пильно дивився на кінець запаленої сигарети.
— Хай лишається у цивільному, — промовив він нарешті грудним голосом. — Ми нікуди не поїдемо.
В приміщенні запала тиша.
Після хвилинної паузи майор підвів повіки і, поволі обвівши поглядом присутніх, додав:
— Надпоручик Зденек Матоуш сьогодні о п'ятій годині ранку заподіяв собі смерть.
Незважаючи на враження, яке справило його повідомлення, майор простяг руку до теки і, діставши пакунок, розв'язав його.
В ньому лежали бумажник, нотатник, кілька листів, фотографії, згорнуті аркуші паперу. Майор не поспішаючи викладав усе на стіл.