Войта подякував старшому сержантові і поїхав до Котрбатого.
«Тепер тільки взнати, з чим прийде Коукол, — думав він хвилюючись. — Якщо цей тип взагалі не виїздив з Праги, я збожеволію! Невже після всього, що з'ясовано, можлива помилка? Ні, це було б прямо-таки неймовірно…»
Котрбатий був спокійний, наче й не існувало безсонної ночі.
— Добре, що ти прийшов, — привітався капітан. — Усі троє в сачку. Витягнемо їх, як тільки буде потрібно. До вечора вони будуть тут. Ну, а ти, Войто, приніс що-небудь?
— Приніс, — сказав Войта сідаючи, — дрібничку — четвертого.
— Кого?
— «Резерва». «Юпітер з павою» все-таки викрив його! — вигукнув Войта тріумфально і розповів начальникові про все, що сталося сьогодні. — Хочеш, сам перевір! — закінчив він упевнено. — Я особисто не сумніваюся.
Котрбатий потирав чоло.
— Слухай, це неймовірно, — пробасив він нарешті. — Значить, Піттерман тоді?.. — Він глянув скоса на стіл і щось пробубонів.
— Так, усе правильно. Ох, і намучився я з тим телефонним номером! А розгадка, як це завжди буває, зовсім проста…
Начальник задивився на Войту, потім подав йому руку.
— Дякую! — сказав усміхаючись. — Товаришу поручик, я вельми шкодуватиму, якщо ви підете з мого відділу.
Войта зашарівся.
— Гадаю, — вів далі капітан, — необхідно ще раз уважно вивчити вашу справу. Я особисто переконався, що ви здатні нести службу.
— Дякую, товаришу начальник! — заїкаючись промовив Войта.
Сонце, наче на замовлення, виглянуло з-за хмар і залило кабінет золотим сяйвом.
— Послухай, — сказав Котрбатий повільно, — а чи знаєш ти, що ми, власне, не маємо проти цього типа жодних доказів?
— А розмір черевиків, товарний чек від антиквара у Клатовах, «Юпітер з павою»? — перелічив Войта.
— Недостатньо… — загув Котрбатий.
— Очна ставка з Елою Вагантовою.
— Це було ввечері, в напівтемній машині! Та ні, друже, якщо він запиратиметься і його не підведе компанія, то цього замало.
— А якщо Навратілова? Він ходив до неї, безперечно, тільки для того, щоб спокійно приймати сигнали Коржана. Можливо, він тільки заради цього і залицявся до неї.
— Звичайно, але ця дівчина, мабуть, не має уявлення про все це. Романтичний коханець просто сидів біля вікна і писав вірші про її мармурову шийку. Ну, і що ж далі?
Войта підсунувся ближче.
— Ти знаєш, — сказав він тихо, — я все це вже обміркував. Здається, є один безпомилковий хід, яким ми можемо влупити мат «панові резерву»… У теорії шахів ця штука називається самоматом.
Котрбатий здивовано вигнув брови.
— Пам'ятаєш інструкцію Шимандла, яку ми перехопили?.. «Привіт Маркеті»… Так це звучало, га?
— А-а, ти гадаєш?..
— Звичайно! Він у мішку. Адже за паном Майєром стежать?..
— Безперечно, — кивнув капітан і замислився. Потім ще раз позирнув на Войту і знову кивнув головою. — Зачекай хвилинку! Я зараз прийду.
Войта лишився сам, але ненадовго: з'явився старшина Коукол.
— Нарешті! — вибухнув Войта. — Ну?!
Станіслав відклав убік синій берет і, всівшись, розвів руками.
— Цей пан, — видавив він, — протягом тих днів не був ні у відпустці, ні на бюлетені…
Войта щосили вдарив по столу. Старшина закліпав очима і квапно додав:
— … але був у триденному службовому відрядженні. У Пльзені та в Пльзенській області.
— Ах ти… — протяг Войта полегшено і, відкинувшись на бильце крісла, заспівав: — «Серце красуні схильне до зради…»
Але тут у дверях з'явився капітан Котрбатий, і він замовк. Потім, показавши на Коукола, сказав:
— Останнє передбачення збулось. Усе готове, «пан резерв» у зашморгу, — і він запитально подивився на начальника.
Той ледь помітно кивнув головою.
— Люди вже поїхали до музею. Давай, Войто, кінчай! Шумаржовський убивця твій — від голови до п'ят.
Рудий старшина забігав очима: у повітрі відчувалося щось незвичайне. Він помітив напруження і в погляді начальника, і в рухах Войти, який, взявши телефонну книгу, почав поволі гортати її. Потім не поспішаючи набрав номер.
— Слухаю, — озвався жіночий голос на другому кінці дроту.
— Є там пан Мирослав Цацак?
— Хвилиночку, зараз передам.
Якусь мить було тихо, потім почулося строге:
— Цацак.
Войта на секунду затамував подих.
— Передайте привіт Маркеті! — промовив він приглушено й одразу поклав трубку. Неспокійно глянув на капітана, на Коукола, потім на годинника.
Було чверть на одинадцяту.
Усім трьом розмовляти не хотілося. Котрбатий копирсався в шухляді, старшина сидів у кріслі, дивлячись на килим, наче вивчав на ньому малюнок. Войта зосереджено перегортав сторінки «Карного кодексу».