Твій Карел Котрбатий».
— Що тобі, Войто? — пошепки запитав наполоханий Курка після довгої паузи, бачачи, що його приятель все сидить і дивиться на папір. Войта подав йому листа і, підвівшись, мовчки почав ходити біля лавочки, підгилюючи часом дрібні камінці, що валялися на дорозі.
— Гм, — промурмотів надпоручик, дочитавши до кінця. — Скажу тобі, чоловіче, що найкраще в цій ситуації піти в «гражданку». Якого дідька ти тут не бачив? — і додав, не почувши відповіді: — Я принаймні саме так і зробив би на твоєму місці.
Войта зупинився і сильним ударом шпурнув камінець далеко в чагарники.
— Дякую за пораду! — грубо рявкнув він, вихопив листа з рук Курки і широкими кроками попрямував до веранди. Біля самих сходів мало не налетів на Яну.
— О, ви вже повернулися з нічних мандрів? — жартома спитала дівчина і насварилася на нього пальцем. — Кого, власне, ви шукаєте?
Войта почервонів так, що весь світ нараз здався червонуватим.
— В усякому разі не вас! — відрізав він, навіть не зупинившись.
Яна остовпіла. Її наче обсипало жаром. Дівчина вже хотіла крикнути щось навздогін, але передумала. Може, це тільки здалося? Адже в цього міцного чоловіка, що завжди імпонував їй своєю врівноваженістю, в очах були сльози!
Яна задумливо рушила назустріч надпоручикові.
Потім разом вони підійшли до зеленого столу. Роблячи перший удар по білому м'ячику, дівчина несподівано запитала:
— Не знаєте, що сталося з поручиком Мареком?
Курка розвів руками.
— Він сам не знає, чого хоче! Йому трапляється нагода піти на «гражданку», влаштуватися десь бібліотекарем, працівником відділу кадрів або знайти ще якусь спокійну роботу, а він мордує себе! Увага, Янічко, подача!
М'ячик цокнув об стіл, дівчина одбила його за сітку.
— Не гнівайтесь, будь ласка, але мені сьогодні не хочеться грати, — сказала вона і, поклавши ракетку, пішла…
Третій аркуш перетворився на кульку і полетів у корзинку. Войта сидів на веранді біля столика і гриз олівець.
«Шановний товаришу заступник», — написав він на чистому аркуші. Потім закреслив останнє слово і замість нього вивів «міністр».
А що ж далі? Як перекласти думки на слова?
«Дозвольте мені, щоб…» Погано, у цих підрядних реченнях можна зовсім заплутатись! І він почав знову: «Прошу вашого…»
Войта деякий час дивився на верховіття каштанів біля головної брами. В голові безладно проносилися думки. Знову, схопивши олівець, він закреслив два перші слова і, наче боючись запізнитися, швидко написав: «Я вимагаю…»
«Пробі, начебто я працюватиму ногами. Крім того, славетний доктор і гадки не має, як я тут натренувався. А цей Карел теж гарна пташка: лапки вгору, й годі. Ніякий я не інвалід… і взагалі, людоньки, товариші, зрозумійте нарешті, що не посада, не чини мені потрібні, а праця! Як вам пояснити, не соромлячись своїх недоладних слів, що я люблю свою справу, що не буде радості од життя, коли я буду змушений залишити її!»
Войта схопився з місця і заходив по веранді з кутка в куток. «Виставити мене через якийсь ідіотський перелом! Ех, дорогі товариші, та коли б я навіть зовсім без ніг був, і тоді намагався б так само виконувати свої обов'язки, як і досі. Адже в нашій справі насамперед треба мислити, мати ясний розум. Це ж не звичайна служба в якій-небудь установі, це творча справа! Складна шахова партія, тонке креслення, мікроскопічне дослідження, драматична картина з невпинним розвитком подій, з безліччю дій і персонажів! І це робити треба не тільки ногами! Але як усе довести, як викласти на папері?..»
Бац! — четвертий аркуш впав у корзинку. Войта, блідий од хвилювання, кинувся до шахівниці і навмання почав переставляти фігурки. «Треба заспокоїтися, — наказував сам собі, — треба заспокоїтись. Інакше діла не буде». Він спробував кілька варіантів атаки конем на чорного короля, поступово додавав фігури, створюючи різноманітні ситуації, Силкуючись зосередитися.
Раптом його захопила оригінальна ідея…
Войта хотів здійснити її, але наштовхнувся на перешкоду. Тоді він схопив папір і накреслив діаграму. Думка розвивалася, раз у раз наражаючись на нові й нові перепони. Треба було повертатись і все починати спочатку.