на воді, мов колода, через те що вода дуже сита від солі.
Довго Василь побіля озер бавився та дивувався, аж поки смеркло й
треба було поспішатися до коша.
Ранком другого дня кошовий приєднав до себе всю залогу
Прогноїнської паланки з її скарбом та десятьма байдаками й рушив до
Чорного моря.
Недалеко від'їхали запорожці, як з заходу потяг вітер. Байдаки з
нап'ятими вітрилами почало підкидати догори й хилити на бік. Щодалі
вітер дужчав і байдаки вже кидало з хвилі на хвилю, мов трісочки.
Тільки один корабель, що йшов позаду, не кидало, - він коливався
повагом.
Василеві здавалося, що він гойдався на гойдалці, але те гойдання
було незвичне, а сиві верхи хвиль, що, мов звірі, кидалися на човен і,
заливаючи передній чердак байдака, вмивали всіх своєю холодною піною,
лякали хлопця. Врешті йому стало моторошно, й він зблід на виду.
Досить було козакам те помітити, щоб вони почали жартувати з
Василем:
- Чи не злякався вже, молодий козаче? Почекай... от море навчить
тебе, як Богу молитись. - Хлопець образився й переміг себе.
- Не діжде ніхто, щоб я злякався!
Василь схопив черпак і чимдуж почав вичерпувати ним з байдака
воду. Ця праця одвела його увагу від хвиль і заспокоїла.
Тільки надвечір вітер почав ущухати й не напинав уже так дуже
щоглів. Хвилі скоро наче послабли - не розкидали вже сивої піни й не
заливали байдаків. Лиман з похмурого та сірого ставав знову
блакитно-зеленим. Василеві стало веселіше, до того ж на півдні виникли
з води дві муровані фортеці з баштами, й Очерет звернув на них увагу
хлопця.
- От придивляйея тепер, сину, - сказав він, - бо, може, вдруте й
не доведеться бачити. Ото з правої руки, на високому березі, турецький
город Очаків. Багато він нам, запорожцям, шкоди робив, бо саме до
нього лимани зійшлися й як у море йти, то вже його не обминеш. Не один
раз ми його башти штурмували та до самої землі їх руйнували, а місто
випалювали, та тільки турки щоразу поновляли свій город та мурували
навкруг нього нові стіни та башти все міцніші та міцніші. Ой, багато
тут, біля Очакова, пролилося крові козацької й на лимані, й на морі, й
на суходолі. Оце біля нас зараз острівець Березань, а далі в морі
вузький та довгий, немов гадюка, остров Тендра. Це все ті місця, де
запорожцям найбільше доводилося битись з бусурманами. Тут точилася
козацька кров, коли ходили з Богданом... Тут загинув з усім військом
гетьман запорозький Скалозуб... Тут же доскочив був турецької неволі й
славний гетьман Самійло Кішка. Ну, та дарма! Зате скільки потопили й
попалили тут наші славні запорожці турецьких галер, скільки виточили в
лиман і понавколо Очакова бусурманської крові... та скільки цією
протокою привозили козаки на Україну всякого добра й слави! Про
Підкову, Сагайдачного, Кішку й Сулиму я вже тобі говорив. А то ще
ходили під Стамбул Бурляй та Хмель... Та хіба тільки ці? Мало не
щороку ходили наші сюди та билися... а хіба всіх їх, отих славних
лицарів, пригадаєш? Он кобзарі більше за мене знають, а й ті говорять,
що багато вже славних подій позабувалося, або позабували вони, як
звали отаманів та гетьманів, що водили казаків у ті славні походи.
Муровані башти й стіни Очакова ставали ближче. На одній башті навіть
видно було велику турецьку червону корогву з білим місяцем молодиком
посередині; по стінах же визначалися чорні гармати. Фортеця, що була
по лівому боці протоки, теж блищала й показувала своє рештування.
- А що ж то за фортеця? - показав Василь на східний бік.
- А цю вже під час останньої війни московське військо збудувало.
Це Кінбург. Бач, як на ньому гармати чорні пащі пороззявляли... гляди,
коли б ще по байдаках не вшкварили.
Поки Василь дивувався на міцні фортеції, отаманський байдак з
військовою корогвою на чердаці прямував уже серединою протоки. Слідом
по ньому десятьма лавами сунули байдаки, а позаду всіх, як лебідка за
лебедятами, плив корабель.
З Очакова й Кінбурга бачили козаків, але ні турки, ні москалі не
мали наказу, щоб їх спинити. Та й ніяк була спинити, бо гармати до
середини протоки не досягли б.
У морі Василя здивувало те, що вода була на вигляд ще синіша, ніж
у лимані, а проте, крізь неї навіть на великій глибочині було видио,
як риби, граючись цілими натовпами, виблискували своєю срібною лускою.
Вода була прозірна як сльоза.
- Гляньте, тату, звір... звірі - закричав Василь, побачивши, як