Брендон Сандерсон
З-імли-народжені
ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ БЕТ САНДЕРСОН,
яка читає фентезі довше,
ніж я живу на цьому світі,
і цілком заслуговує на онука,
такого самого божевільного, як вона.
ПРОЛОГ
Іноді мене турбує, що насправді я не той герой, за якого мене всі мають.
Мислителі запевняють, що час настав і бачено знамення, але мене досі беруть сумніви: чи не помилилися вони? Так багато людей залежать від мене. Вони кажуть, я нестиму на руках майбутнє всього світу.
Що вони подумали б, якби дізналися, що їхній оборонець — Герой Віків, їхній рятівник — сумнівається в собі? Можливо, вони анітрохи не здивувалися б. Певною мірою це непокоїть мене найбільше. Може, глибоко в душі вони теж сумніваються — так само, як я?
Коли дивляться на мене, кого вони бачать? Невже брехуна?
З неба сипав попіл.
Лорд Трестінг, насупившись, дивився в червонувато-брунатне полуденне небо, тимчасом як слуги метушливо кинулися наперед, розкладаючи парасолю над своїм господарем та його поважним гостем. Попелопади не були аж таким рідкісним явищем в Останній імперії, але Трестінг сподівався уникнути плям кіптяви на новому вбранні — сюртуці й червоному жилеті, які йому нещодавно привезли човном із Лютаделя. На щастя, вітру майже не було, тож парасоля мала б допомогти.
Трестінг разом із гостем стояли на невеличкій терасі на узвишші, звідки розгортався краєвид на лани. Сотні людей у коричневих робах під дощем із попелу обробляли поле. Рухи їхні були мляві й повільні, але чого ще чекати від скаа? Плантаційники були ледачі й працювали погано. Вони не скаржилися: знали, що їм нічого доброго з того не буде. Натомість, понуривши голови й апатично пересуваючи ноги, вони мовчки робили свою роботу. Часом свист канчука змушував їх пришвидшитися на якусь хвилю, але щойно наглядач проходив, вони поверталися до свого недбалого темпу.
Трестінг звернувся до чоловіка, що стояв поруч:
— Можна було б очікувати, — зауважив він, — що за тисячу років роботи в полі вони навчаться виконувати її трохи ефективніше.
Зобов’язувач обернувся, здійнявши брови, немовби прагнучи навмисне підкреслити найвиразнішу рису свого обличчя — вигадливе тату, що складним мереживом вкривало шкіру довкола очей. Татуювання було чимале й сягало аж чола й вилиць. Зобов’язувач був у чині повного прелана — далебі, важлива особа. Трестінг мав у своєму маєтку кількох особистих зобов’язувачів, але ті проти його гостя були лише дрібними чиновничками з кількома рисками довкола очей. Цей чоловік прибув із Лютаделя тим самим човном, який привіз Трестінгів новий одяг.
— Ви би подивилися на міських скаа, Трестінгу, — мовив зобов’язувач, знову звертаючи погляд на робітників. — Якщо порівнювати з лютадельськими, ці ваші — справжні трударі. Тут ви маєте над ними... гм... безпосередній контроль. Скількох, кажете, ви втрачаєте щомісяця?
— Ох, із пів десятка або й більше, — відповів Трестінг. — Хто гине після побоїв, хто — від виснаження.
— А втечі бувають?
— Ніколи! — вигукнув лорд. — Коли я тільки-тільки успадкував цю землю по батькові, у мене трапилися кілька втеч. Тоді я наказав стратити родини втікачів. Решта швидко згубила охоту втікати. Ніколи не розумів тих, хто не може дати ради своїм скаа. Як на мене, це бидло неважко контролювати — треба лише тримати їх у залізних шорах.
Зобов’язувач у сірому вбранні лише мовчки кивнув. Він видавався задоволеним — то було добре. Робітники насправді не були власністю Трестінга. Як і всі інші скаа, вони належали Панові Всевладарю, а Трестінг лише винаймав їх у свого Бога. Так само він платив за послуги Його зобов’язувачів.
Поважний гість скинув поглядом на свій кишеньковий годинник, а тоді звів очі на сонце. Попри попільний дощ, воно світило яскраво, палаючи блискучим багряно-червоним диском за димною чорнотою, що затягла височінь. Трестінг дістав хусточку й обтер чоло, радий тому затінку, який парасоля давала проти полуденної спеки.
— Дуже добре, Трестінгу, — мовив зобов’язувач. — Я передам вашу пропозицію лордові Венчеру, як ви просили. Мій звіт про ваше порядкування тут буде схвальний.
Трестінг полегшено відітхнув. Щоб засвідчити ділову чи будь-яку іншу угоду між дворянами, потрібен був зобов’язувач. Авжеж, за свідка міг стати й котрийсь із тих нижчих рангом чиновників, яких Трестінг тримав у себе на службі, але справити враження на особистого зобов’язувача Страффа Венчера — це багато значило.