Кеймон підвівся, коли прелан зайшов, — це був знак поваги, що його навіть представник будь-якого з Великих домів виявив би зобов’язувачу такого високого рангу. Лер не відповів ні поклоном, ні бодай кивком голови. Натомість він просто рушив далі й сів перед Кеймоновим столом. Один зі «слуг» кинувся до зобов’язувача, підносячи тацю з охолодженим вином і фруктами.
Лер узяв фрукт, але «слугу» не відпустив, і той, наче меблі, слухняно завмер із тацею.
— Лорде Жедю, — урешті мовив прелан. — Радий можливості зустрітися з вами.
— Навзаєм, ваша милосте, — відказав Кеймон.
— А чому ви не змогли прийти до Кантону, а натомість зажадали, щоб я відвідав вас тут?
— Через мої коліна, ваша милосте, — відповів Кеймон. — Лікарі радять мені ходити якнайменше.
«А ще ти цілком слушно побоювався опинитися в самому серці міністерської твердині», — подумала Вен.
— Розумію, — мовив Лер. — Хворі коліна. Украй несприятливо для людини, яка працює з перевезеннями.
— Мені немає потреби брати участь у подорожах, ваша милосте, — схиляючи голову, відказав Кеймон. — Я лише організовую їх.
«Добре, — подумала дівчина. — Поводься й далі так само покірливо, Кеймоне. Він має повірити, що ти в безвиході».
Вен потрібно було, щоб шахрайство вдалося. Кеймон погрожував їй, бив її, але вважав її щасливим талісманом. Вона не була певна, чи ватажок знав, чому його плани вдаються краще за її присутності, але зв’язок він, очевидно, помітив. Завдяки цьому Вен була цінна, а Рін завжди казав, що найпевніший спосіб лишитися живим у підпільному світі, це стати для когось незамінним.
— Розумію, — повторив Лер. — Що ж, боюся, наша зустріч відбулася запізно. Кантон фінансів уже проголосував щодо вашої пропозиції.
— Так швидко? — щиро здивувався Кеймон.
— Атож, — відказав Лер і сьорбнув вина, так і не відпускаючи «слуги». — Ми вирішили не укладати з вами контракт.
Кеймон якусь хвилю сидів ошелешений.
— Мені прикро це чути, ваша милосте.
«Лер прийшов сюди, щоб зустрітися з тобою, — подумала Вен. — Отже, він усе ще готовий вести переговори».
— Дуже прикро, — вів далі Кеймон, збагнувши те саме, що й Вен. — Бо я саме збирався зробити Міністерству навіть кращу пропозицію.
Лер здійняв татуйовані брови.
— Навряд чи це матиме значення. У Раді достатньо тих, хто вважає, що нам слід знайти фінансово стабільнішого перевізника.
— Це була б серйозна помилка, — закрадливим голосом сказав Кеймон. — Я буду з вами відвертим, ваша милосте. Нам обом відомо, що цей контракт — останній шанс дому Жедю. Після втрати угоди з Фарваном ми більше не маємо змоги підтримувати човни на ходу. Без допомоги Міністерства мій дім приречений на загибель.
— Це не надто переконливий аргумент для мене, ваша світлосте, — відказав зобов’язувач.
— Справді? — запитав Кеймон. — Подумайте, ваша милосте: хто служитиме вам краще? Той дім, у якого десяток контрактів і який мусить розпорошувати свою увагу на них усі? Чи той, для якого ваш контракт — остання надія? Кантон фінансів не знайде більш зговірливого й послужливого партнера, ніж той, який стоїть на межі розпачу. Ви не пошкодуєте, якщо ваших послушників із півночі доправлятимуть саме мої човни, у супроводі моїх солдатів.
«Непогано», — подумала Вен.
— Розумію... — протягнув зобов’язувач, уже не так упевнено.
— Я радо запропонував би вам тривалий контракт з фіксованою ціною п’ятдесят скринців за людину. Ваші послушники зможуть мандрувати нашими човнами коли завгодно й завжди матимуть потрібний супровід.
Цього разу брова зобов’язувача здійнялася навіть вище.
— Але ж це половина попередньої плати.
— Як я вам казав, — мовив Кеймон, — ми у вкрай скрутному становищі. Мій дім потребує, щоб човни не переставали ходити. П’ятдесят скринців не дадуть нам прибутку, але це не має значення. Щойно контракт із Міністерством поверне нам стабільність, ми знайдемо інші контракти, які наповнять наші скарбнички.
Лер, схоже, замислився. Угода була казково вигідна — настільки, що зазвичай викликала б підозри. Але Кеймон переконливо зіграв представника дому, що перебуває на межі фінансового краху. Терон витратив п’ять років на те, щоб хитрощами й шахруванням створити цю можливість. Не розглянути таку пропозицію було б недбалістю з боку Міністерства.
Лер це усвідомлював. Сталеве Міністерство було не лише чиновницьким апаратом і органом влади в Останній імперії, але й чимось на кшталт дворянського дому. Що заможнішим воно ставало, що вигіднішими були його торговельні контракти, то більше важелів впливу один на одного — і на дворянські доми — мали різні його Кантони.