13
Я знаю: простий тягоноша не мав би мене хвилювати. Проте він родом із Терріса, звідки беруть початок пророцтва. Якщо хтось здатен помітити обман, то чому не він?
Хай там як, а моя подорож триває. Я прямую туди, де, як стверджують віщі писання, зустрінуся зі своєю долею. Іду, відчуваючи на своїй спині Рашеків погляд. Заздрісний. Глузливий. Ненависний.
Вен сиділа, схрестивши ноги під собою, на одному зі зручних і гарних фотелів лорда Рену. Вона була щаслива нарешті позбутися громіздкої сукні й передягтися у звичніші штани й сорочку.
Однак їй хотілося сховатися кудись від Сейзедового мовчазного невдоволення. Террісієць стояв у іншому кінці кімнати, і Вен мала стійке враження, що вскочила в халепу. Він уже докладно розпитав її про найменші подробиці розмови з лордом Елендом. Звісно, його запитання були ввічливі, але водночас і наполегливі.
На думку Вен, террісієць даремно тривожився через її бесіду з молодим дворянином. Вони не обговорювали нічого важливого, а Еленд, вочевидь, був надто непоказний як на лорда з Великого дому.
Але в ньому було-таки щось дивне, про що Вен не сказала Сейзедові. Вона почувалася з Елендом... добре. Озираючись назад на їхню розмову, вона усвідомила, що протягом тих кількох хвилин не була ні леді Валеттою, ні Вен, боязкою злодійкою, адже ця частина її особистості була майже така сама фальшива.
Вона просто була тією... ким була. Дивне почуття. Іноді вона так само почувалася разом із Келсьє та іншими членами його ватаги, але значно меншою мірою. Як Елендові вдалося цілковито пробудити її справжнє «я» так швидко?
«Чи не застосував він до мене алломантію?» — шибонула думка. Еленд був високородний дворянин — може, він умів «гамувати». Можливо, їхня бесіда була не така проста, як їй здавалося.
Замислено насупившись, Вен відкинулася на спинку фотеля. Вона спалювала на балі мідь, а отже Еленд не міг ужити на неї емоційної алломантії. Якимось чином йому просто вдалося змусити її послабити захист. Вен знову згадала їхню розмову: дивно, як приємно вона почувалася. Тепер, заднім розумом, їй було очевидно, що вона поводилася необачно.
«Наступного разу буду обережнішою», — вирішила вона. Вен гадала, що вони ще зустрінуться. Принаймні сподівалася на це.
До кімнати зайшов слуга й прошепотів щось Сейзедові на вухо. Короткий спалах олова дозволив Вен підслухати розмову: Келсьє нарешті повернувся.
— Повідом лорда Рену, будь ласка, — сказав Сейзед.
Слуга в білому вбранні кивнув і швидко покинув приміщення.
— Решта вільні, — спокійно мовив террісієць до кімнатної прислуги, і ті поквапилися геть. Досі вони стояли мовчки й нерухомо, стримувані напруженим мовчанням мажордома.
Келсьє і лорд Рену прийшли разом, стиха розмовляючи. Літній дворянин, як завжди, мав на собі дорогий костюм незвичного західного крою. Тонкі сиві вуса були акуратно підстрижені, а сам Рену тримався з дивовижною упевненістю. Навіть провівши цілий вечір серед дворян, Вен укотре вразилася аристократичності його манер.
Келсьє був у марево-плащі.
— Сейзе, — промовив він, заходячи. — У тебе є новини?
— Боюся, що так, пане Келсьє, — відказав террісієць. — Схоже, сьогодні на балі панна Вен привернула увагу лорда Еленда Венчера.
— Еленда? — перепитав ватажок, складаючи руки на грудях. — Він спадкоємець дому, чи не так?
— Саме так, — відказав Рену. — Я зустрічався з хлопчиною років чотири тому, коли той разом із батьком відвідував Захід. Він видався мені недостатньо поважним як на людину його статусу.
«Чотири роки? — подумки здивувалася Вен. — Не може бути, щоб він так довго вдавав лорда Рену. Келсьє втік із Проваль лише позаторік!» Вона пильно придивилася до псевдолорда, але — як завжди — не змогла зауважити в його поведінці жодної хиби.
— Як сильно вона зацікавила хлопця? — запитав Келсьє.
— Він запросив її до танцю, — відказав Сейзед. — Панна Вен виявила розсудливість і відхилила його запрошення. Схоже, їхня зустріч сталася цілком випадково, але я боюся, що вона могла впасти йому в око.
Келсьє гмикнув.
— Ти занадто добре її навчив, Сейзе. Надалі, Вен, намагайся трохи менше причаровувати молодих дворян.
— Чому? — запитала дівчина, намагаючись приховати своє роздратування. — Я гадала, ви хотіли, щоб я всім сподобалася.
— Але не такій важливій особі, як Еленд Венчер, дитино, — відказав лорд Рену. — Ми відправили тебе до двору, щоб ти зав’язувала там знайомства, а не спричиняла скандали.