— Ти ще не знаєш усіх металів, — заперечив Келсьє.
— Лише тому, що ти мене не навчив.
— Тобі потрібно більше вправлятися.
— А де мені вправлятися, якщо не на справі? — відказала Вен. — Брат, щоб навчити красти, брав мене з собою на грабіжки.
Ватажок похитав головою.
— Це надто небезпечно.
— Келсьє, — мовила вона серйозним тоном. — Ми плануємо знищити Останню імперію. Я в будь-якому разі не плекаю надій дожити до кінця цього року. Ти постійно торочиш іншим, яка це велика перевага — мати у ватазі двох з-імли-народжених. Що ж, ніякої переваги не буде, якщо ти не дозволиш мені бути з-імли-народженою. Скільки ще ти збираєшся чекати? Поки я не буду «готова»? Я сумніваюся, що це коли-небудь станеться.
Якусь хвилю Келсьє пильно дивився на неї, а тоді всміхнувся.
— Коли ми вперше зустрілися, я мало не силою мусив витягати з тебе по слову. А тепер ти читаєш мені нотацію.
Вен почервоніла. Келсьє зітхнув, сягнув рукою під плащ і щось дістав звідти.
— Не можу повірити, що я взагалі розглядаю таку можливість, — пробурмотів він, простягаючи їй шматочок металу.
Вен уважно роздивилася крихітну сріблясту кульку. Дзеркально-блискуча, вона здавалася краплиною рідини, але була тверда на дотик.
— Це атій, — пояснив Келсьє, — десятий і наймогутніший з відомих алломантичних металів. Ця намистинка варта більше, ніж увесь той капшук зі скринцями, які я тобі віддав.
— Така крихітна? — здивувалася дівчина.
Келсьє кивнув.
— Увесь атій видобувають лише в одному місці — Гатсінських проваллях. Пан Всевладар контролює його видобуток і розподіл. Великі доми щомісяця купують виділену їм частку, і завдяки цьому імператор тримає їх у руках. Ну ж бо, ковтай його.
Вен нерішуче дивилася на дрібку металу, невпевнена, чи слід марнувати щось таке цінне.
— Його все одно не продати, — сказав Келсьє. — Деякі злодійські ватаги намагалися, але їх швидко вистежили і стратили. Пан Всевладар ревно пильнує своїх запасів атію.
Вен ковтнула метал і відразу ж відчула всередині нове джерело сили.
— Добре, — мовив Келсьє, підводячись. — Підпали його, коли я почну рухатися.
Вона кивнула. Щойно він рушив, дівчина потягнулася до джерела новонабутої сили й підпалила атій.
Обриси Келсьє немовби втратили чіткість, а тоді прозірчастий, примарний силует виник у імлі перед ним. Постать була достоту схожа на нього й ішла за кілька кроків попереду. Від двійника до Келсьє вервечкою тяглися ледь-ледь помітні післяобрази.
Це було наче... тінь навпаки. Двійник робив точнісінько те саме, що й Келсьє — тільки раніше за нього. Образ обернувся, і після цього обернувся ватажок.
Губи двійника заворушилися, і за мить Келсьє заговорив:
— Атій дозволяє тобі зазирнути в майбутнє. Точніше, він дає тобі змогу побачити, що люди будуть робити найближчої миті. Крім того, він загострює мислення, щоб ти могла сприйняти нову інформацію і відреагувати швидше й зосередженіше.
Тінь зупинилася, ватажок ступив ще кілька кроків і теж став. Зненацька тінь простягла руку й ударила Вен. Дівчина інстинктивно здійняла власну руку, коли Келсьє тільки почав рухатися, і відбила удар.
— Поки ти спалюєш атій, — сказав він, — тебе неможливо заскочити зненацька. Ти можеш виставити кинджал, знаючи напевне, що супротивник сам на нього наштрикнеться. Можеш із легкістю уникати атак, адже бачитимеш, куди спрямований кожен удар. Атій робить тебе майже непереможною. Він посилює твій розум так, щоб ти змогла скористатися тим, що бачиш.
Раптом із тіла Келсьє вихопилися десятки різних образів і стрибнули врізнобіч — деякі ходили дахом, інші злітали в повітря. Вен відпустила його руку, підвелася і спантеличено відступила назад.
— Тепер я теж спалюю атій, — пояснив Келсьє. — Я бачу, що ти збираєшся робити, і це змінює те, що я збираюся робити, — а це своєю чергою змінює те, що збираєшся робити ти. Ці образи відображають кожну з наших можливих дій.
— Це заплутує, — відказала Вен, спостерігаючи за божевільною мішаниною образів: старіші постійно щезали, нові постійно з’являлися.
Келсьє кивнув.
— Єдиний спосіб здолати алломанта, що спалює атій, це самому підпалити його — тоді жоден із вас не матиме переваги.
Раптом образи зникли.
— Що ти зробив? — збентежено запитала дівчина.
— Нічого, — відказав Келсьє. — Очевидно, твій атій вигорів. Вен здивовано усвідомила, що він має рацію: атій закінчився. — Він так швидко згоряє!
Ватажок притакнув порухом голови і знову сів.