— Хтось попередив їх?
Келсьє кивнув.
— Ми планували цю роботу кілька місяців. Можливо, ми були занадто впевнені в собі, але не без причини. Мара і я були найкращими — усе мало пройти гладко, — він обернувся до Вен. — Сьогодні я не маю жодного плану. Ми просто зайдемо... заспокоїмо кожного, хто спробує нас зупинити, а тоді вдеремося до тої кімнати.
Вен мовчки сиділа, відчуваючи, як холодні краплі дощу падають на вологі руки. Відтак кивнула.
Келсьє ледь усміхнувся.
— Жодних заперечень?
Вен похитала головою.
— Я сама напросилася. Не мені тепер заперечувати.
Келсьє хихотнув.
— Мабуть, я забагато часу проводжу з Бризом, Доки хтось не скаже, що я збожеволів, мені здається, що щось негаразд.
Вен стенула плечима. Однак коли вони рушили дахом, гнітюче відчуття, яке йшло від Кредік-Шо, з’явилося знову.
— Там щось не так, Келсьє, — сказала вона. — Палац видається якимось... лихим.
— Це Пан Всевладар, — відповів ватажок. — Він — неймовірно могутній гамівник і випромінює алломантичні хвилі, що притлумлюють емоції кожного, хто наближається до палацу. Підпали мідь, вона зробить тебе невразливою.
Вен послухалася поради, і відчуття негайно зникло.
— Допомогло? — запитав Келсьє.
Дівчина кивнула.
— От і добре, — мовив він і дав їй жменю монет. — Не відходь від мене і тримай атій напохваті — про всяк випадок.
Із цими словами він зістрибнув із даху. Вен кинулася за ним, стрічки її плаща замаяли позаду, стріпуючи дощові краплі. Падаючи, вона розпалила п’ютер і приземлилася на зміцнені алломанією ноги.
Келсьє кинувся вперед, і Вен помчала за ним. Бігти так швидко слизькою від дощу бруківкою було б небезпечно, але посилені п’ютером м’язи працювали з легкістю й точністю, бездоганно підтримуючи рівновагу. Вона мчала крізь вогку, імлисту ніч, спалюючи олово й мідь: перший метал — щоб бачити, другий — щоб приховати себе.
Келсьє обігнув палацовий комплекс. Дивно, але довкола будівлі не було зовнішнього муру. «Звісно, що не було. Хто ж наважиться напасти на Пана Всевладаря?»
Пагорб Тисячі Шпилів оточувала тільки брукована площа. Жодне дерево, жоден кущик, жодна будівля не відвертали уваги від того бентежливо-асиметричного нагромадження флігелів, веж і шпилів, яким був Кредік-Шо.
— Гайда, — прошепотів Келсьє, і Вен почула його завдяки оловослуху.
Він обернувся й кинувся до приземкуватої, схожої на бункер прибудови. Підбігши, Вен побачила двох вартових, що стояли обабіч оздоблених різьбленнями великих, як брама, дверей.
Келсьє блискавкою метнувся до них і відразу перетяв одному горло. Другий хотів закричати, але ватажок підстрибнув і вгатив його обома ногами в груди. Від удару надлюдської сили вартового відкинуло назад, він торохнувся об стіну й важко осунувся на землю. Наступної миті Келсьє вже був на ногах і, кинувшись на двері, виважив їх плечем.
З кам’яного коридору попереду цідилося кволе світло ліхтаря. Ватажок пірнув усередину. Вен пригасила олово й скрадливим бігом рушила за ним. Серце її несамовито калатало. Ще ніколи за все своє злодійське життя вона не витворяла такого. Тихцем обікрасти чи обшахрувати — це одна річ, і зовсім інша — вдертися силою і вбивати. Біжучи за Келсьє вглиб коридору — їхні черевики й плащі лишали на гладенькому камені мокрі сліди, — Вен нервово дістала скляний кинджал і стиснула його обмотане шкірою руків’я у спітнілій долоні.
Просто перед ними з кімнати, що, схоже, була вартівнею, у коридор вийшов якийсь чоловік. Келсьє стрибнув уперед, зацідив солдатові ліктем у живіт, а тоді вдарив його об стіну. Перш ніж тіло вартового впало на підлогу, ватажок уже ввірвався до кімнати.
Вен поквапилася за ним і вскочила в хаос. Келсьє «притягнув» з кутка кімнати металевий канделябр й узявся вертіти ним, збиваючи з ніг одного солдата за іншим. Вартові репетували, безладно метушилися й хапали бойові палиці, що лежали під стіною. Стіл із рештками їжі перекинули вбік, щоб звільнити місце для бою.
Один із солдатів обернувся до Вен, і дівчина зреагувала без роздумів — запаливши сталь, жбурнула жменю монет і «штовхнула» їх. Монети вистрілили у вартового і вп’ялися йому в тіло. Чоловік упав.
Вен підпалила залізо й «притягнула» закривавлені монети до себе. Відтак обернулася й сипонула ними, вражаючи ще трьох солдатів. Останнього своєю імпровізованою зброєю поклав Келсьє.
«Я щойно вбила чотирьох чоловіків», — ошелешено подумала дівчина. Досі вбивства завжди брав на себе Рін.