Вен мусила довести Келсьє та іншим, що здатна зробити те, що від неї очікують. Вона мала обов’язки — головним з яких було проникнути у вищий світ. У неї було стільки роботи! Вона не могла дозволити собі марнувати час у ліжку.
До того ж треба було вертатися до уроків алломантії. Минуло лише кілька місяців, а Вен уже стала залежна від своєї сили, і тепер їй бракувало тої свободи, яку вона почувала, стрибаючи крізь імлу, злинаючи в небо за допомогою «поштовхів» і «потягів». Кредік-Шо позбавив її помилкового переконання, що вона непереможна, але Келсьє відбувся лише кількома подряпинами, і це свідчило, що вона може стати кращою. Вен потрібно було тренуватися, щоб зростати на силі, доки вона не зможе втікати від інквізиторів так успішно, як Келсьє.
Карета повернула і в’їхала до Фелліса. Вен мимоволі всміхнулася, побачивши знайоме тихе замістя, і вихилилася з відчиненого вікна, відчуваючи вітерець на обличчі. Якщо пощастить, перехожі побачать її, і піде поголос, що леді Валетта каталася по місту. Ще кілька поворотів, і невдовзі вона під’їхала до маєтку. Лакей відчинив дверцята, і Вен здивовано побачила, що біля карети стоїть сам лорд Рену.
— Мій пане, — мовила дівчина, подаючи йому руку. — Поза сумнівом, у вас є важливіші справи.
— Пусте, — відказав той. — На те, щоб виявити трохи турботи улюбленій племінниці, у мене завжди знайдеться час. Як покаталася?
«Він коли-небудь узагалі виходить з ролі?» Псевдолорд не запитав про ватажан, які лишилися в Лютаделі, і жодним чином не показав, чи йому відомо про її поранення.
— Я трохи розвіялася, дядечку, — відказала Вен, піднімаючись сходами до парадних дверей будинку.
Вона була рада, що в її шлунку помалу жевріє п’ютер, додаючи сили ще слабким ногам. Келсьє застерігав не зловживати цим металом, щоб не стати залежною від нього, але доки вона не одужала остаточно, іншої можливості для себе Вен не бачила.
— От і добре, — сказав Рену. — Якщо ти почуваєшся краще, то, може, ми пообідаємо разом на садовому балконі? Останніми днями стоїть тепла погода, хоч уже незабаром зима.
— Із задоволенням, — відповіла Вен.
Раніше аристократична поведінка псевдолорда бентежила її. Одначе коли вона сама наділа маску леді Валетти, її огорнув спокій. Злодійка Вен була ніщо проти такої людини, як Рену, але світська дама Валетта була йому рівня.
— Чудово, — мовив Рену, зупиняючись у вестибюлі. — Утім, відкладімо це на якийсь інший день: зараз ти, мабуть, захочеш відпочити після прогулянки.
— Власне кажучи, мій пане, я хотіла б побачитися з Сейзедом. Мені треба обговорити з нашим мажордомом деякі справи.
— Авжеж, — відказав Рену. — Він у бібліотеці, працює над одним із моїх проєктів.
— Дякую вам, — мовила дівчина.
Рену кивнув і пішов, постукуючи дуельним ціпком по білій мармуровій підлозі. Вен насупилася, замислившись, чи він при здоровому розумі. Невже можна так цілковито зануритися у свою роль?
«Ти сама так робиш, — нагадала собі дівчина. — Коли ти стаєш леді Валеттою, то показуєш зовсім інший бік своєї натури».
Вен обернулася й розвогнила п’ютер, щоб піднятися північними сходами. Діставшись горішньої сходинки, вона знову пригасила його. Як казав Келсьє, підтримувати інтенсивне горіння металів протягом тривалого часу було небезпечно — організм алломанта міг швидко узалежнитися.
Вен трохи віддихалася — видертися сходами виявилося нелегко навіть із запаленим п’ютером — і рушила коридором до бібліотеки. Сейзед сидів за письмовим столом біля вугільної грубки в глибині невеличкої кімнати й писав щось у нотатнику. Він був одягнений у звичне мажордомівське вбрання, а на кінчику носа мав окуляри в тонкій оправі.
Вен зупинилася на порозі, дивлячись на чоловіка, що врятував їй життя. «Чому він надів окуляри? Я ж бачила, як він читає без них». Террісієць, схоже, цілковито поринув у роботу. Час від часу він вичитував щось у великій книзі, яка лежала на столі, а потім записував у нотатнику.
— Ти алломант, — тихо промовила Вен.
Сейзед завмер, а тоді відклав перову ручку й обернувся до неї.
— Чому ви так вирішили, панно Вен?
— Ти дуже швидко дістався до Лютаделя.
— У стайнях лорда Рену є кілька бігових коней для гінців. Я міг узяти котрогось із них.
— Ти знайшов мене в палаці, — правила своєї Вен.
— Пан Келсьє розповів мені про свій намір, і я слушно припустив, що ви вирушили за ним. Я відшукав вас завдяки щасливому випадку, який настав мало не запізно.