— Ні, — перебила його Вен. — Не даємо. Декому з нас потрібні новини. Що діється у ватазі? Як іде вербування?
Рену скинув на неї невдоволеним поглядом, але дівчина не звернула на нього уваги. «Він — не справжній лорд, — сказала вона собі, — а такий самий ватажанин, як і я. І моя думка важить так само, як і його! Тепер, коли немає слуг, я можу говорити так, як хочу».
Келсьє хихотнув.
— Я бачу, неволя щонайменше зробила Вен балакучішою.
— Мені немає тут, що робити, — пожалілася дівчина. — Я від цього божеволію.
Бриз поставив на стіл келих з вином.
— Дехто позаздрив би твоєму становищу, Вен.
— Хіба той, хто вже збожеволів.
— Це переважно стосується дворян, — мовив Келсьє. — Тому — так, вони всі несповна розуму.
— Що там з нашою роботою? — нагадала Вен.
— Вербування далі йде повільно, — відказав Доксон. — Але ми помалу покращуємо ситуацію.
— Можливо, нам слід знехтувати заходами безпеки заради того, що набрати потрібну кількість, Келсьє, — мовив Єден.
«І в ньому щось змінилося», — подумки зауважила Вен, здивована його поштивим тоном. Повстанець одягнувся ошатніше — не в дворянське вбрання, як Доксон чи Бриз, але принаймні його штани, куртка доброго крою й сорочка на ґудзиках були чисті, без жодних плям попелу.
— Тут уже нічим не зарадиш, Єдене, — відказав Келсьє. — На щастя, Гем добре дає собі раду з уже набраними солдатами. Кілька днів тому я отримав від нього повідомлення. Він вражений тим, як швидко вони вчаться.
Бриз зневажливо чмихнув.
— Вважайте: коли йдеться про такі речі, Геммонд має схильність до дещо надмірного оптимізму. Якби всі солдати були одноногі й німі, він однаково хвалив би їх за вміння слухати й тримати рівновагу.
— Мені кортить побачити армію! — палко вигукнув Єден.
— Невдовзі побачиш, — пообіцяв йому Келсьє.
— Протягом місяця нам треба впровадити Марша до Міністерства, — сказав Доксон, киваючи Сейзедові, що, минувши вартівників, зайшов на балкон. — Ми сподіваємося, що йому вдасться довідатися, як перемогти сталевих інквізиторів.
Вен пройняв дрож.
— Вони справді становлять проблему, — погодився Бриз. — Зважаючи на те, що кілька інквізиторів зробили з вами двома, я не заздрю нікому, хто буде захоплювати палац, доки ці потвори там. Вони такі самі небезпечні, як з-імли-народжені.
— Небезпечніші, — тихо сказала Вен.
— Армія взагалі може їм протистояти? — невпевнено запитав Єден. — Я маю на увазі, що вони ж начебто безсмерті.
— Марш з’ясує, чи це так, — пообіцяв Келсьє.
Єден повільно кивнув, не сперечаючись.
«Так, він справді змінився», — подумала Вен. Схоже, навіть Єден не міг тривалий час опиратися харизмі Келсьє.
— Тим часом, — сказав ватажок, — я сподіваюся почути, що Сейзед дізнався про Пана Всевладаря.
Террісієць сів і поклав книгу на стіл.
— Я розповім вам що зможу, хоча ця книга — не те, про що я думав. Спершу я гадав, що панна Вен знайшла якийсь давній релігійний текст, однак він виявився цілком буденним.
— Буденним? — перепитав Доксон. — То як?
— Це щоденник, пане Доксоне, — відказав Сейзед. — Записи, що їх, як видається, лишила рука Пана Всевладаря — чи то пак чоловіка, який згодом став Паном Всевладарем. Навіть міністерське віровчення погоджується, що до Вознесіння він був смертною людиною. У цьому щоденнику він оповідає про своє життя перед вирішальною битвою біля Джерела Вознесіння тисячу років тому. Переважно це опис його подорожей: розповіді про людей, з якими він зустрічався, місця, які відвідував, випробування, яких зазнав на своєму шляху.
— Цікаво, — промовив Бриз, — але як це нам допоможе?
— Я не знаю напевне, пане Ладріане, — відказав Сейзед. — Утім, як мені видається, корисно зрозуміти, що насправді криється за Вознесінням. Щонайменше це дасть нам змогу зазирнути в думки Пана Всевладаря.
Келсьє стенув плечима.
— Міністерство вважає цю книгу цінною — Вен сказала, що знайшла її в якомусь святилищі в центральній частині палацового комплексу.
— І це, звісно, розвіює всі сумніви в її автентичності, — насмішкувато зауважив Бриз.
— Я не думаю, що це підробка, пане Ладріане, — відказав Сейзед. — Цей щоденник містить напрочуд багато різноманітних подробиць, що стосуються зокрема й незначних питань, як-от тягоноші чи припаси. До того ж зображений на його сторінках Пан Всевладар постає людиною, сповненою внутрішніх суперечностей. Якби Міністерство прагнуло сфабрикувати священну книжку, то, гадаю, змалювало би свого бога... більш божественним.