Навряд чи хтось у Лютаделі його впізнає — відтоді як його спіймали, минуло три роки. І все ж каптур додавав упевненості. Якщо все піде як задумано, настане час, коли Келсьє потрібно буде, щоб його бачили й упізнавали. А поки що, мабуть, варто зберігати анонімність.
Нарешті він побачив, як до нього наближається постать. Цей чоловік, Доксон, був нижчий за Келсьє і мав дещо квадратове обличчя, яке добре пасувало до його присадкуватої фігури. Під каптуром непоказного брунатного плаща ховалося чорне волосся, а коротенька борідка була, либонь, такою самою, як і років двадцять тому, коли на його обличчі вперше пробилася прорість.
Він, як і Келсьє, мав на собі дворянське вбрання: барвистий жилет, темний сюртук і штани, а також тонкий плащ, який захищав від попелу. Хоч і не надто дорогий, одяг був аристократичний і вказував на належність до середнього класу. Більшість родин шляхетного походження не були настільки багаті, щоб вважатися Великими домами, однак в Останній імперії дворянський титул не зводився лише до грошей. Важливішими були походження та історія: Пан Всевладар був безсмертний і досі пам’ятав тих, хто підтримував його в перші роки правління. Нащадки його прибічників, нехай і збіднілі, завжди матимуть прихильність володаря.
Таке вбрання допомагало позбутися зайвих запитань від вартових. У випадку Келсьє і Доксона воно було фальшивкою, адже жоден із них не належав до дворянського роду — хоча Келсьє все-таки мав мішану кров. Багато в чому це було навіть гірше, ніж бути звичайним скаа.
Доксон неквапливо підійшов до Келсьє і сперся ліктями на кам’яний парапет.
— Ти спізнився на кілька днів, Келе.
— Я вирішив зробити кілька незапланованих зупинок на північних плантаціях.
— Он воно що, — відказав Доксон. — То ти таки причетний до смерті лорда Трестінга?
Келсьє усміхнувся.
— Можна й так сказати.
— Його вбивство добряче збурило місцевих дворян.
— Десь такою і була моя мета, — сказав Келсьє. — Хоча, правду кажучи, я не планував нічого аж такого драматичного. Можна назвати це нещасним випадком.
Доксон здивовано здійняв брови.
— Як можна «випадково» вбити поміщика в його власному будинку?
— Устромивши ножа в груди, — безтурботно відказав Келсьє. — А точніше, два ножі: ніколи не завадить перестрахуватися.
Доксон закотив очі.
— Його смерть — невелика втрата, Доксе, — мовив Келсьє. — Трестінг навіть серед дворян зажив лихої слави своєю жорстокістю.
— Мені байдуже на Трестінга, — відказав Доксон. — Я лише оце думаю, яким безумцем я був, коли погодився на ще одну роботу з тобою. Напасти на провінційного лорда в його будинку, оточеного вартовими... Чесне слово, Келе, я вже майже забув, яким шаленцем ти можеш бути.
— Шаленцем? — зі сміхом перепитав Келсьє. — То не було шаленство. Лише невеличка диверсія. Ти ще не знаєш, що я збираюся утнути!
Доксон завмер на хвилю, а тоді теж розсміявся.
— Пане Всевладарю, як добре, що ти повернувся, Келе! Бо за останні кілька років я вже добряче знудився.
— Ми цьому зарадимо, — пообіцяв Келсьє.
Він глибоко вдихнув, дивлячись, як довкола нього осідає попіл. Прибиральні команди скаа повернулися до роботи й тепер знову підмітали вулиці від темного попелу. Позаду пройшли вартові, кивком голови вітаючи Келсьє і Доксона. Ті мовчки зачекали, доки сторожа зникне з очей.
— Я радий, що повернувся, — урешті мовив Келсьє. — Щось є рідне в цьому місті, хоч Лютадель — і гнітюча, похмура діра. Ти підготував зустріч?
Доксон кивнув.
— Але раніше вечора ми не зможемо почати. А як ти пройшов у місто? Мої люди пильнують ворота.
— Як? Я просто пробрався вночі.
— Але ж... — Доксон замовк. — Звісно. Мені потрібен час, щоб звикнути.
Келсьє стенув плечима.
— Чому б то? Адже ти вже не раз працював з імлистими.
— Так, але це інше, — сказав Доксон і підняв руку, щоб припинити подальшу суперечку. — Не варто, Келе. Я не шукаю відмовки — я лише сказав, що мені потрібен час, щоб звикнути.
— Гаразд. Хто прийде сьогодні?
— Бриз і Гем, звісно, будуть. Вони неабияк зацікавилися цією твоєю таємничою роботою. А ще трохи роздратувалися, коли я не схотів їм розповісти, що ти робив останні кілька років.
— Добре, — усміхнувся Келсьє. — Нехай помучаються здогадами. А Капкан?
Доксон похитав головою.
— Капкан мертвий. Кілька місяців тому Міністерство таки спіймало його. Навіть не завдали собі клопоту відсилати його до Проваль... Відрубали голову просто на місці.