— Я хотів би почитати цей щоденник, коли ти закінчиш переклад, Сейзе, — мовив Доксон.
— Я теж, — докинув Бриз.
— Деякі з Кривоногових підмайстрів часом підпрацьовують писарями, — сказав Келсьє. — Попросимо їх зробити кожному з вас копію.
— А ці підмайстри — корисні хлопаки, — зауважив Доксон.
Келсьє кивнув.
— Що в нас далі?
Доксон порухом голови вказав на Вен.
— Дворянство.
Ватажок спохмурнів.
— Я можу повернутися до роботи, — квапливо промовила дівчина. — Я вже майже одужала.
Келсьє скинув поглядом на Сейзеда, і той ледь помітно похитав головою. Террісієць час від часу оглядав її рану й, очевидно, лишався незадоволений побаченим.
— Келе, — сказала Вен. — Я божеволію! Я виросла злодійкою, яка звикла добувати собі хліб і битися за місце під сонцем — я не можу сидіти сиднем, поки слуги панькаються зі мною.
«Крім того, мені треба довести, що я й далі можу бути корисна ватазі».
— Бачиш-но, — мовив Келсьє, — ти була однією з причин, чому ми приїхали сюди. Наприкінці тижня буде бал...
— Я піду, — миттю погодилася дівчина.
Ватажок здійняв палець.
— Дослухай мене, Вен. Останнім часом ти пройшла через багато що, а це шпигунство може бути небезпечним.
— Келсьє, — рівним тоном відказала Вен. — Усе моє життя було небезпечне. Я йду на бал.
Ватажок усе ще вагався.
— Вона мусить, Келе, — мовив Доксон. — По-перше, у дворян можуть виникнути підозри, якщо Вен перестане відвідувати звані вечори. І по-друге, нам потрібно знати те, що лише вона може довідатися. Вивідувач серед прислуги — це не те саме, що шпигун, який має змогу почути місцеві плітки. Тобі й самому це відомо.
— Гаразд, — нарешті погодився Келсьє. — Але ти, Вен, повинна пообіцяти мені не застосовувати фізичної алломантії, доки Сейзед тобі не дозволить.
Пізніше, того самого вечора, Вен усе ще не могла зрозуміти, чому вона так прагнула на бал. Дівчина стояла у своїй кімнаті й роздивлялася кілька різних убрань, які для неї дістав Доксон. Після того як вона була змушена добрий місяць носити дворянські шати, вони вже не видавалися їй аж такими незручними, як раніше.
Не те щоб вона більше не вважала їх витребеньками. «Усі ці мережива, багатошарові спідниці... — думала вона, розглядаючи чотири вечірні сукні. — Проста сорочка й штани куди практичніші».
І все ж у платтях було щось особливе — їхня краса була подібна до краси садка. Самі собою сукні, як і окреме дерево, не надто вражали. Однак на балі вони набирали нового значення. Вони були гарні й могли собою прикрасити її. Сукня була обличчям, яке Вен збиралася показати вищому світу, і вона не хотіла помилитися з вибором.
«Цікаво, чи буде там Еленд Венчер. Адже Сейзед казав, що більшість молодих дворян відвідують майже кожен бал...»
Вона поклала руку на одну з суконь, чорну зі срібним гаптуванням. Вона пасуватиме до волосся, але чи не буде занадто темною? Більшість дворянок носили яскраві вбрання, а тьмяні кольори, схоже, були зарезервовані для чоловічих костюмів. Дівчина перевела погляд на жовту сукню, але та здалася їй занадто... зухвалою. Біла мала забагато мережива.
Лишалася тільки червона. Виріз декольте був глибший — хоча Вен і не мала багато чого показувати, — але загалом сукня була гарна. З легкої, серпанкової тканини і з довгими, подекуди сітчаними рукавами, вона вабила Вен. Але була така... відверта. Дівчина узяла її до рук, відчуваючи пальцями ніжний матеріал і уявляючи, який матиме в ній вигляд.
«Як я до цього дійшла? — подумала вона. — У цьому ж неможливо сховатися! Усі ці рюші — це ж не про мене».
І все ж... частина її нетерпляче прагнула потрапити знову на бал. Щоденне життя дворянки бісило її, однак спогади про той вечір були надзвичайно приємні. Вродливі пари, що танцюють під музику, чудова атмосфера, дивовижні вітражі...
«Я навіть не помітила, як звикла до парфумів», — вражено збагнула вона. Вен уже не заперечувала проти того, щоби щодня купатися в пахучій воді, а слуги напарфумлювали її одяг. Аромат був тонкий, але якщо доведеться непомітно скрадатися, він її видасть.
Її волосся відросло, і перукарка Рену акуратно підстригла його так, щоб пасемця спадали за вуха, легенько закручуючись. Навіть попри тривалу недугу, із дзеркала на неї тепер дивилася не худорлява юнка: регулярне харчування дало їй змогу набрати тіла.
«Я стаю...» Вона замислилася. Вен не знала, ким вона стає. Не дворянкою, це точно. Дворянки не дратуються через те, що не можуть покрадьки никати по місту ночами. Але й колишнім вуличним дівчиськом вона вже не була. Вона була...