Пролунав глухий стук, і на її столик опустився стос книжок. Вен здригнулася від несподіванки, а обернувшись, побачила Еленда Венчера, що присунув стілець і зручно всівся на нього. Відкинувшись на спинку, дворянин відхилився так, щоб світло від канделябра падало на книжку, яку він розгорнув і взявся читати.
Сейзед нахмурився. Вен стримала усмішку, дивлячись на Еленда. Він і цього разу мав такий вигляд, наче не завдавав собі клопоту зачесуватися й застібати сюртук на всі ґудзики. Одяг його не був пошарпаний, але й не такий ошатний, як у інших гостей. Схоже, вбрання зумисне шили так, щоб почуватися в ньому вільно й розслаблено, наперекір традиційній моді з її бездоганно скроєними й допасованими костюмами.
Еленд раз по раз гортав сторінки. Вен терпляче чекала, коли ж він заговорить до неї, але дворянин не переставав читати. Зрештою дівчина не стрималася.
— Я не пригадую, що дозволяла вам сідати за мій столик, лорде Венчере, — сказала вона.
— Не зважайте на мене, — відповів Еленд, не підіймаючи погляду від книжки. — У вас великий стіл — тут вистачить місця нам обом.
— Нам, може, й вистачить, — мовила Вен, — але щодо цих книжок я не певна. Куди слуги поставлять мою вечерю?
— Ліворуч від вас є трохи місця, — недбало відказав Еленд.
Сейзед спохмурнів ще більше. Він ступив уперед, забрав книжки зі столу й поклав їх на підлогу біля Елендового стільця.
Дворянин читав далі, ніби нічого й не сталося, лише махнув рукою і сказав:
— Ось чому я не маю слуг-террісійців. Вони нестерпно старанні, мушу зауважити.
— Сейзед нестерпний? Оце вже ні! — холодно відказала дівчина. — Він хороший друг і, либонь, кращий чоловік, ніж ви, лорде Венчере, будь-коли будете.
Еленд нарешті звів очі.
— Я... гм... перепрошую, — сказав він щиро. — Пробачте мені.
Вен кивнула, і дворянин повернувся до читання.
«Навіщо він сів за мій столик, якщо збирається тільки читати?»
— Що ви робили на цих балах раніше, без мене? Кому ви докучали? — роздратовано запитала вона.
— Отакої! Хіба ж я вам докучаю? — здивувався Еленд. — Слово честі, Валетто. Я ж бо лише сиджу тут і мовчки читаю.
— Ви сидите за моїм столиком. Я певна, що спадкоємець дому Венчерів запросто міг би знайти собі власний. Хоча під час нашої минулої зустрічі ви чомусь промовчали про своє походження.
— Ваша правда, — відповів дворянин. — Але, пригадую, я казав, що Венчери — це дратівлива компанія. Ось я й намагаюся відповідати цьому опису.
— Але ж цей опис вигадали ви сам!
— Зручно, чи не так? — злегка всміхнувся Еленд, не відриваючи очей від книжки.
Вен невдоволено зітхнула, кинувши на дворянина сердитий погляд.
Той глянув на неї з-поверх книжки.
— Шикарна сукня. Майже така сама гарна, як ви.
У Вен відвисла щелепа. Еленд пустотливо всміхнувся і знову втупився в книжку. В очах його блищали лукаві іскорки, немовби сповіщаючи, що він сказав це лише тому, що знав, якою буде реакція на його слова.
Сейзед нависав над столом, навіть не намагаючись приховати свого невдоволення, однак нічого не казав. Еленд, вочевидь, був надто важлива особа, щоб йому міг робити зауваження простий мажордом.
Вен нарешті здобулася на слово.
— Як сталося, лорде Венчере, що ви, молодий і неодружений, ходите на бали сам?
— А я ходжу не сам, — відказав Еленд. — Родина зазвичай підшукує мені ту чи ту супутницю на вечір. Сьогодні бути моєю парою припало леді Стейс Бланш — он вона, у зеленій сукні, сидить на нижньому ярусі навпроти нас.
Вен глянула в той бік зали. Леді Бланш виявилася розкішною білявкою. Ледве приховуючи невдоволену гримасу, вона кидала погляди на їхній столик.
Вен відвернулася, зашарівшись.
— Хіба ви не мали б бути там, разом із нею?
— Мабуть, мав би, — відказав Еленд. — Але бачте, в чому річ... Відкрию вам таємницю: я насправді не дуже вихований. До того ж я її не запрошував — я дізнався, хто буде моєю супутницею, лише коли сів у карету.
— Зрозуміло, — насупившись, відказала Вен.
— Попри це, моя поведінка, безумовно, гідна жалю. На нещастя, я схильний до таких жалюгідних вибриків — візьміть, до прикладу, мою звичку читати книжки за обіднім столиком. Прошу мені вибачити — піду візьму щось випити.
Він підвівся, запхнувши книжку до кишені, і рушив до столів із напоями. Вен спостерігала за ним, роздратована й водночас приємно здивована.
— Це недобре, панно, — стишеним голосом промовив Сейзед.
— Він не такий уже й поганий.