— Він використовує вас, панно, — сказав террісієць. — Лорд Венчер відомий своєю викличною, непокірною поведінкою. Багато хто не любить його — саме через такі ось учинки.
— Які вчинки?
— Він сів за ваш столик, бо знає, що це роздратує його родину, — відказав Сейзед. — Ох, дитино... Я не хотів би завдавати вам болю, але ви повинні зрозуміти, як усе працює при дворі. Цей молодий чоловік не має до вас романтичного зацікавлення. Він — юний і зухвалий панич, якому не до вподоби батькові вимоги. Він бунтує, поводиться грубо й образливо, знаючи, що батько поступиться, якщо побути нестерпним тривалий час.
Вен відчула, як усередині щось обірвалося. «Сейзед, найпевніше, має рацію. Для чого ще Елендові шукати мого товариства? Я — саме та, хто йому потрібен. Достатньо низького походження, щоб роздратувати його батька, але недостатньо досвідчена, щоб побачити правду».
Принесли вечерю, але у Вен зник апетит. Коли вона неохоче таки взялася до їжі, Еленд повернувся й поставив на стіл великий келих із якимось коктейлем. Повернувшись до читання, він час від часу потягував із келиха.
«Цікаво, що він робитиме, якщо я не заважатиму йому читати», — роздратовано подумала Вен. Пригадавши те, чому навчилася, вона стала їсти з делікатністю справжньої леді. Вечеря була скромна — переважно якісь соковиті овочі з маслом. Що раніше вона скінчить їсти, то швидше її запросять до танцю. Тоді їй принаймні не доведеться сидіти з Елендом Венчером.
Поки вона їла, молодий лорд кілька разів позирав на неї з-поверх книжки. Він, мабуть, очікував, що Вен скаже щось, але вона вперто мовчала. Поступово злість її стихала. Вона поглянула на Еленда, на його ледь розтріпаний вигляд, зауважила зосередженість, із якою він читав. Невже цей чоловік справді може снувати такі криводушні наміри, як стверджує Сейзед? Невже він лише використовує її?
«Усі тебе зрадять, — прошепотів Рінів голос. — Усі».
Еленд видавався таким... справжнім. Вен відчувала, що перед нею не актор, який грає роль, не маска, а щира людина. І схоже, він хотів-таки, щоб вона заговорила до нього. Коли дворянин нарешті відклав книжку й подивився на неї, Вен сприйняла це як особисту перемогу.
— Чому ви тут, Валетто? — запитав він.
— На балі?
— Ні, у Лютаделі.
— Тому що тут — центр усього, — відказала Вен.
Еленд насупився.
— Можливо. Але імперія занадто велика, щоб мати такий малий центр. Я думаю, ми навіть не усвідомлюємо до кінця, яка вона величезна. Як довго ви діставалися сюди?
На мить Вен запанікувала, але Сейзедова наука швидко зринула в голові.
— Майже два місяці каналошляхом, із кількома зупинками.
— Аж два місяці! — вигукнув Еленд. — Кажуть, щоб перетнути імперію від краю до краю, треба витратити пів року, проте більшість із нас не цікавиться нічим, що відбувається поза цим крихітним центром.
— Я...
Дівчина не доказала. Разом із Ріном вона побувала по всій Центральній домінії. Та, однак, була найменша з усіх доміній, і Вен ніколи не бачила інших, віддаленіших, куточків імперії. Центральна частина була сприятлива для злодіїв: як не дивно, що ближче до Пана Всевладаря, то більше було корупції, не кажучи вже про багатство.
— І як вам місто? — запитав Еленд.
Вен замислилася над відповіддю.
— Брудне, — чесно відказала вона. З півсутіні з’явився слуга, щоб забрати порожню тарілку. — Воно брудне й надміру людне. Зі скаа поводяться жахливо, але, гадаю, це всюди так.
Ледь схиливши голову набік, Еленд здивовано глянув на неї.
«Даремно я згадала про скаа. Дворянка так не сказала б».
Він подався вперед.
— Ви вважаєте, що до скаа тут ставляться гірше, ніж на ваших плантаціях? Я завжди гадав, що в місті їм ведеться краще.
— Я... мм... я не знаю. Я нечасто бувала на полях.
— То ви небагато бачилися з ними?
Вен стенула плечима.
— Яке це має значення? Вони ж лише скаа.
— Отож-то, ми завжди так кажемо, — мовив Еленд. — Не знаю. Може, я занадто допитливий, але вони цікавлять мене. Ви колись чули, як вони говорять одне до одного? Вони розмовляють, як звичайні люди?
— Що? — здивувалася Вен. — Звісно. Як іще їм розмовляти?
— Ну... ви ж знаєте, що стверджує Міністерство.
Вона не знала. Але сумнівалася, що влада може стверджувати про скаа щось приємне.
— Я поклала собі за правило ніколи цілком не довіряти тому, що каже Міністерство.
Еленд знову скинув на неї здивованим поглядом.
— А ви... не така, як я думав, леді Валетто.
— Люди рідко виявляються такими, як ми про них думаємо.
— Розкажіть мені про плантаційних скаа. Які вони?