Вен кивнула.
— Вам відомо щось про той напад?
Ліз заперечно похитав головою.
— Мені ніхто нічого не розповідає, — він опустив погляд униз, на їхні ноги. — Ви чудово танцюєте, леді Рену. Мабуть, ви часто відвідували бали у вашому рідному місті.
— Ви лестите мені, мій пане, — відказала Вен.
— Аж ніяк. Ви дуже... граційна.
Вен усміхнулася, відчуваючи приплив упевненості.
— Так, — мовив Ліз, немовби сам до себе. — Ви геть не така, як про вас казала леді Шан...
Він замовк, ледь здригнувшись, немовби усвідомив свої слова.
— А що вона казала? — запитала Вен.
— Нічого, — пробурмотів Ліз, почервонівши. — Пробачте. Не зважайте.
«Леді Шан, — подумала дівчина. — Треба запам’ятати це ім’я».
Поки тривав танець, вона спробувала ще обережно порозпитувати Ліза, але юнак явно був надто недосвідчений, щоб знати багато. Однак навіть він відчував, що між домами наростає напруга: у Лютаделі й далі влаштовували бали, але на них приходило щораз менше людей, які не бажали бути присутніми на званих вечорах політичних суперників.
Коли танець закінчився, Вен лишилася задоволена собою. Найпевніше, вона не довідалася нічого цінного для Келсьє, однак Ліз був лише початком. Вона дістанеться й до важливіших персон.
«А це значить, — думала Вен, поки Ліз вів її назад до столика, — що мені доведеться відвідати ще багато цих балів». Не те щоб вони були неприємні, особливо тепер, коли вона почувалася впевненішою у своїх танцювальних здібностях. Але більше балів означало менше часу на прогулянки в імлі.
«Сейзед однаково мене не випустить», — подумала вона, подумки зітхнувши й увічливо всміхнувшись, коли Ліз вклонився й відійшов.
Еленд порозкладав книжки по всьому столу, а довкола стояло ще кілька канделябрів, очевидно, поцуплених з інших столиків.
«Що ж, — подумала Вен, — принаймні схильність до крадіжки у нас спільна».
Еленд згорбився над столом, записуючи щось у невеличкому кишеньковому нотатнику. Коли вона сіла, він навіть не підняв голови. Сейзеда ніде поблизу не було видно.
— Я відпустив террісійця вечеряти, — неуважно сказав Еленд, не перестаючи писати. — Йому немає потреби стояти тут голодним, поки ви розважаєтеся там унизу.
Вен звела брови, дивлячись на книжки, якими був завалений увесь стіл. Тим часом Еленд відсунув один томик, лишивши його розгорнутим на потрібній сторінці, і підтягнув до себе інший.
— То як вам вищезгадана розвага? — запитав він.
— Мені сподобалося.
— Я гадав, що ви не вмієте танцювати.
— Я не вміла, — відказала Вен. — Але навчилася. Вас це може здивувати, але сидячи в глибині зали й читаючи книжки у півтемряві, важко стати хорошим танцівником.
— Це запрошення? — запитав Еленд, відкладаючи книжку й беручись за наступну. — Бо ж, знаєте, дамі не личить запрошувати чоловіка до танцю.
— О ні, в жодному разі. Я не посмію відірвати вас від читання, — відказала Вен. Вона обернула одну з книжок до себе й примружилася: текст був написаний дрібним нерозбірливим почерком. — Крім того, танець із вами перекреслить усе те, чого мені щойно вдалося досягти.
Еленд нарешті підвів голову.
— І чого ж це вам вдалося досягти? — запитав він.
— Сейзед мав рацію, — відповіла Вен. — Лорд Ліз із острахом ставиться до вас, а водночас і до мене, адже я перебуваю у вашому товаристві. Для світського життя юної леді це може бути справжня катастрофа — якщо всі молоді чоловіки стануть вважати її недоступною лише через те, що один надокучливий лорд вирішив облаштувати собі читальню за її столиком.
— І?..
— І я сказала лордові Лізу, що ви просто знайомите мене з вищим світом. Як... як старший брат.
— Старший брат? — перепитав Еленд, насупившись.
— Значно старший, — із усмішкою відповіла Вен. — Адже ви, либонь, удвічі старші за мене.
— Удвічі старший... Валетто, мені двадцять один. Якщо тільки ви не десятилітка, яка передчасно подорослішала, я ніяк не можу бути старшим за вас удвічі!
— У мене завжди були проблеми з математикою, — недбало відказала Вен.
Дворянин зітхнув, закотивши очі до стелі. Тим часом неподалік лорд Ліз тихо розповідав щось своїм друзям, показуючи рукою на Вен і Еленда. Якщо пощастить, невдовзі ще хтось запросить її до танцю.
— Ви знаєте леді Шан? — знічев’я запитала Вен.
На її подив, Еленд підняв голову.
— Шан Еларіель?
— Мабуть, — відказала Вен. — Хто вона така?
Еленд повернувся до читання.
— Та ніхто.
Вен звела брови.
— Еленде, я тут лише кілька місяців, але навіть я знаю, що не слід вірити таким відповідям.