— Ну... я начебто заручений з нею.
— У вас є наречена? — розчаровано запитала Вен.
— Я не певен. Уже десь рік ми не робили жодних кроків щодо цього. Мабуть, усі вже й забули про наші заручини.
«Просто чудово», — подумала Вен.
За мить підійшов один із Лізових друзів. Зрадівши можливості позбутися дратівливого товариства спадкоємця Венчерів, Вен підвелася, приймаючи подану їй руку. Прямуючи до танцювального майданчика, вона озирнулася й побачила, що Еленд дивиться на неї з-поверх книжки. Дворянин одразу ж із підкреслено байдужим виглядом удав, ніби читає.
Вен сиділа за столиком, почуваючись знесиленою до краю. Їй кортіло скинути черевики й помасувати собі стопи, але вона підозрювала, що благородній дамі так робити не личить. Дівчина нишком розпалила мідь, а потім і п’ютер, щоб зміцнити тіло й звільнитися від утоми.
Через якийсь час вона погасила спершу п’ютер, а потім і мідь. Келсьє запевняв, що із запаленою міддю алломанта виявити неможливо, однак Вен не була в цьому певна. Коли вона спалювала п’ютер, її реакції ставали зашвидкими, а тіло — засильним. Їй здавалося, що хтось спостережливий цілком може це помітити, навіть якщо сам не алломант.
Коли п’ютер згас, утома повернулася. Останнім часом Вен намагалася відзвичаїти себе від постійного паління цього металу. Рана майже загоїлася й боліла лише тоді, коли дівчина необережно повертала тулубом. Далі потрібно було відновлюватися власними силами.
У певному розумінні Вен могла бути задоволена сьогоднішньою втомою, адже її причиною був тривалий час, проведений на танцювальному майданчику. Тепер, коли молоді дворяни вважали Еленда опікуном, а не кавалером, вони вже не вагалися запрошувати її до танцю. Вен своєю чергою боялася, що її відмову сприймуть як демонстрацію неприхильності до того чи того дому, і тому давала згоду всім. Кілька місяців тому вона посміялася б, якби хто сказав їй, що вона втомиться від танцю. А втім, їй не лише боліли ноги й нила рана в боці. Запам’ятовування імен партнерів та назв їхніх домів — не кажучи вже про потребу підтримувати легку розмову — виснажило її ментально.
«Добре, що завдяки Сейзедові я взула черевики без підборів», — подумала Вен, зітхнувши, і відсьорбнула холодного соку. Террісієць ще не повернувся з вечері. Що цікаво, Еленд теж кудись зник, лишивши на столі свої книжки.
Вен поглянула на них. Може, якщо вона вдасть, ніби читає, молоді дворяни лишать її в спокої бодай ненадовго? Дівчина взялася перебирати книжки, міркуючи, котру б узяти. Та, що найбільше її цікавила, — невеличкий, обтягнутий шкірою Елендів нотатник — щезла разом із її власником.
Натомість Вен узяла великий том у синій палітурці й перетягнула його до себе. Вона вибрала його через великі літери. Невже папір був такий дорогий, що писарі конче мусили тиснути на сторінці якомога більше рядків? Вен зітхнула, розгортаючи книжку.
«Аж не віриться, що люди читають такі здоровезні томи», — подумала вона. Хоч літери й були великі, але кожна сторінка була виповнена словами вщерть. Щоб прочитати все це, їй довелося б витратити чимало днів. Рін навчив її читати, щоб вона могла розібрати контракти, записати щось і, можливо, зіграти дворянку. Але її навчання не стосувалося таких великих текстів.
На першій сторінці було написано: «Історичні методи політичного управління імперією». Розділи мали назви на кшталт «Урядова програма п’ятого століття», «Початок плантаційних господарств, заснованих на праці скаа» тощо. Вен прогорнула книжку до останнього розділу, сподіваючись, що той виявиться найцікавішим. Називався він «Теперішня політична структура».
«На цей час, — прочитала Вен, — система плантацій забезпечила значно стабільніше становище в державі, ніж попередні устрої. Структура доміній, де кожен місцевий лорд порядкує над своїми скаа — і відповідає за них, — сприяла утворенню конкурентного середовища, в якому дисципліна підтримується суворими методами.
Пан Всевладар, схоже, вважає цю систему недосконалою через той рівень свободи, який вона дає аристократії. Однак її безсумнівною перевагою є відсутність організованих повстань. Відколи система була запроваджена, протягом останніх двох століть у П’яти Внутрішніх домініях не відбулося жодного великого повстання.
Звісна річ, ця політична система — лише продовження всеохопного теократичного управління. Незалежність аристократії стримується владою зобов’язувачів, які знову набули ваги. Жоден лорд, незалежно від його могутності, не може вважати себе таким, що стоїть над законом. Інквізитори можуть навідатися до кожного».