«Навіщо Елендові та книжка? Такому вельможному дворянину? Навіщо він читає тексти, які осуджують Пана Всевладаря?»
На її плече опустилася чиясь рука, і Вен відрухово обернулася, миттєво підпаливши в шлунку мідь і п’ютер.
— Агов! — вигукнув Еленд, відступаючи назад і здіймаючи руки. — Вам коли-небудь казав хтось, що ви дуже нервова, Валетто?
Вен розслабилася, відкинулася на спинку стільця й погасила метали. Еленд неквапливо обійшов столик і теж сів.
— То як, вам подобається Геберен?
Вен здивовано насупила чоло, й Еленд кивнув на більшу, грубезну книжку, що досі лежала розгорнута перед нею.
— Ні, — відказала дівчина. — Він нудний. Я тільки вдавала, що читаю, щоб чоловіки лишили мене в спокої бодай на хвильку.
Еленд хихотнув.
— Ось бачите, ваш хист обернувся проти вас.
Вен здійняла брови, а Еленд тим часом узявся складати книжки. Схоже, він не помітив, що книжку про «погоду» рухали, однак обачливо засунув її в середину стосу.
Вен відвела очі від неї. «Мабуть, не варто казати йому про Шан — принаймні доти, доки я не поговорю із Сейзедом».
— А я гадаю, що мій хист мені добре прислужився, — мовила вона натомість. — Урешті-решт, я прийшла на бал танцювати.
— Як на мене, танці переоцінюють.
— Ви не зможете вічно триматися осторонь вищого світу, лорде Венчере, адже ви спадкоємець дуже впливового дому.
Еленд зітхнув, потягнувся й відкинувся на спинку стільця.
— Мабуть, ви маєте рацію, — відказав він із несподіваною відвертістю. — Але що довше я протримаюся, то більше роздратую батька. А це вже сама собою мета, заради якої варто постаратися.
— Але ж ви кривдите не лише його, — зауважила Вен. — Як щодо всіх тих дівчат, яких ви ніколи не запросили до танцю, бо надто зайняті тим, що порпаєтеся в книжках?
— Наскільки мені пригадується, — мовив Еленд, поклавши на верхівку стосу останню книжку, — нещодавно дехто вдавав, ніби читає, щоб уникнути танцю. Мені здається, дамам неважко знайти собі значно люб’язніших кавалерів, ніж я.
Вен знову здійняла брови.
— Мені це справді неважко, бо я новенька й не надто високого роду. Підозрюю, що дамі вашого статусу таки непросто знайти собі кавалера, чи то люб’язного, чи то й не дуже. Як я розумію, чоловіки неохоче запрошують до танцю дам, які статусом вищі за них.
Еленд завагався, вочевидь, добираючи влучної відповіді.
Вен подалася вперед.
— У чому річ, Еленде Венчере? Чому ви так вперто ухиляєтеся від свого обов’язку?
— Обов’язку? — перепитав Еленд, поривчасто нахиляючись до неї. — Валетто, це не обов’язок. Ці бали — лише порожня розвага. Марна витрата часу.
— А жінки? — запитала Вен. — Вони теж марна витрата часу?
— Жінки? — повторив Еленд. — Жінки — наче гроза. Вони гарні, на них приємно дивитися, часом їх приємно слухати, але здебільшого вони лише завдають купу клопоту.
Вен від подиву роззявила рота, аж тут помітила іскорки в його очах і усмішку в кутиках губ і сама мимоволі всміхнулася.
— Ви це кажете, лише щоб мене подратувати!
Його усмішка стала ширшою.
— У цьому вся моя привабливість, — він підвівся, лагідно дивлячись на неї. — Ах, Валетто! Не дозвольте їм одурити себе — не будьте надто серйозною. Воно того не варте. Але тепер я змушений побажати вам на добраніч. Сподіваюся, побачити вас на наступному балі швидше, ніж за кілька місяців.
Вен усміхнулася.
— Я подумаю про це.
— Подумайте, прошу вас, — мовив Еленд, нахиляючись і піднімаючи зі столу високий стос книжок. Спершу заточившись, він відновив рівновагу і скосував поглядом на неї. — Хтозна... може, одного дня ви таки змусите мене запросити вас до танцю.
Дівчина всміхнулася й кивнула. Дворянин обернувся й пішов довкола другого ярусу столиків. Невдовзі він зустрівся з двома молодими чоловіками. Вен зацікавлено спостерігала, як один із них приязно поплескав Еленда по плечу, а потім узяв половину книжок. Далі трійця пішла разом, балакаючи між собою.
Вен не знала цих двох. Вона сиділа, замислившись, доки з бічного коридору нарешті не з’явився Сейзед. Дівчина нетерпляче замахала йому, і террісієць поквапився до неї.
— Що то за дворяни разом із лордом Венчером? — запитала Вен, вказуючи на Еленда.