Келсьє відчував у імлі іншого алломанта. Слабка, але виразна пульсація накочувалася на нього ритмічно, наче хвилі, що омивають тихий берег.
Ватажок присів на верхівці невисокого садового муру, дослухаючись до алломантичних імпульсів. Білясті звої імли перетікали своїм звичним робом, спокійно і безтурботно, байдужі до всього. Лише ті струминки, що опинилися найближче до його тіла, як завжди, звивалися довкола рук і ніг.
Розвогнюючи олово, Келсьє вдивлявся в нічну темряву, намагаючись відшукати іншого алломанта. Йому здалося, що віддалік на мурі стоїть, пригнувшись, якась постать, але він не був цього певен. Проте він упізнав алломантичні імпульси. Кожен метал, коли його спалювали, випромінював свій, відмінний від інших, сигнал, що його міг зрозуміти алломант, вправний у застосуванні бронзи. Той чоловік спалював олово, як і решта четверо, яких Келсьє відчував довкола замку Текіелів. П’ятеро олов’янооких вартували фортецю, видивляючись у темряві непроханих гостей.
Келсьє всміхнувся. Великі доми починали нервуватися. Такий могутній дім, як Текіелі, звісна річ, міг собі дозволити тримати на варті п’ятьох олов’янооких, однак родовиті алломанти не надто охоче бралися до обов’язків звичайної сторожі. Крім того, якщо на варті стояли п’ять олов’янооких, то існувала велика ймовірність, що напоготові чатували також громили, монетостріли і смикачі. Лютадель затих, напружено вичікуючи.
Власне кажучи, Великі доми так насторожилися, що Келсьє насилу вдавалося знаходити шпарини в їхній обороні. Він був лише один, а навіть з-імли-народжений має свої межі. Досі йому вдавалося досягати успіху завдяки елементу несподіванки. Проте коли замок вартують п’ятеро олов’янооких, підібратися до нього непомітно майже неможливо.
На щастя, цієї ночі Келсьє не було потреби перевіряти на міцність оборону Текіелів. Натомість він пробрався, скрадаючись уздовж стіни, на зовнішню територію замку. Спалюючи бронзу, щоб упевнитися, чи поблизу нема алломантів, він спинився перед садовим муром і дістав із кущів великий мішок. Міх був досить важкий, тож Келсьє довелося розпалити п’ютер, щоб витягнути його й завдати собі на плече. Якусь хвилю він постояв у темряві, дослухаючись до звуків у імлі, а тоді поніс мішок назад до фортеці.
Він зупинився біля великої білої садової веранди, що примостилася поруч із маленьким дзеркальним ставком. Відтак скинув мішок із плеча й вивалив на землю його вміст — свіженький труп, який належав такому собі лорду Чаррсові Ентроуну. Тіло покотилося й зупинилося долілиць, на спині видніли дві однакові кинджальні рани. Келсьє звільнив світ від чергового дворянина, напавши на підпилого лорда на вулиці біля бідняцького кварталу. Навряд чи хтось за ним буде жалкувати, адже лорд Ентроун зажив лихої слави через свою схильність до збочених розваг. Серед його найулюбленіших, наприклад, були смертельні бої між скаа, з яких він саме вертався того вечора.
До того всього лорд Ентроун був значним політичним союзником дому Текіелів, і Келсьє невипадково приніс його труп сюди й лишив лежати в калюжі крові. Першими його знайдуть садівники, а коли про вбивство дізнаються слуги, жодні зусилля не допоможуть втримати таку подію в таємниці. Зчиниться неабиякий галас, і перша підозра, либонь, упаде на дім Ізенрі, суперників Текіелів. Утім, несподівана Ентроунова смерть, можливо, викличе в Текіелів підозри. Якщо вони трохи покопають, то дізнаються, що того вечора проти Ентроуна на ставках грав Крюз Джеффенрі, чий дім намагався схилити Текіелів до союзу. Усім було відомо, що Крюз — з-імли-народжений і вельми вправний боєць на ножах.
Ось так зародяться сумніви. Чи дім Ізенрі скоїв убивство? Чи, може, це дім Джеффенрі таким чином намагається знепокоїти Текіелів ще більше й підштовхнути їх до союзу з меншими домами? А може, тут діє третя сторона, яка хоче посилити ворожнечу між Текіелями та Ізенрі?
Келсьє зіскочив із садового муру й почухався під фальшивою бородою. Насправді не мало значення, на кого дім Текіелів покладе провину. Справжньою метою було викликати в них непевність і тривогу, посіяти непорозуміння й недовіру. Хаос був його головним союзником у розпалюванні війни між домами. Коли вона нарешті розпочнеться, кожен убитий у ній дворянин означатиме на одного противника менше для повстанців.
Відійшовши трохи від замку Текіелів, Келсьє кинув монетку й застрибнув на дах. Іноді він замислювався: що відчувають люди в будинках, коли чують його кроки над головою? Чи знають вони, що котромусь з-імли-народженому їхні дахи видалися зручною дорогою, яку він вибрав, щоб уникнути зустрічі з вартовими або злодіями? Чи, може, гадають, що, як завжди, винні імлисті почвари?