«Ага, ось ми й побачимо, чи вулиця знає, що дім Рену пов’язаний із чутками про повстання?» Якщо хтось виявив цю таємницю, Келсьє та його ватазі загрожувала серйозна небезпека.
Гойд тихо кахикнув, простягаючи руку.
— Та ти просто нестерпний! — гиркнув Келсьє, кидаючи Гойдові під ноги капшук.
— Так, мій пане, — відказав Гойд, опускаючись навколішки й лапаючи рукою довкола. — Пробачте, мій пане. У мене геть поганий зір. Я ледве бачу власні пальці, коли тримаю їх перед очима.
«Розумно», — подумав Келсьє. Гойд тим часом знайшов капшук і заховав його. Звісна річ, він брехав, коли скаржився на поганий зір: у підпіллі ніхто би довго не прожив із таким ґанджем. Але дворянин, який гадає, що його інформатор напівсліпий, значно менше боятиметься бути впізнаним. Не те щоб Келсьє непокоївся — він убрався в одне з найкращих Доксових маскувань. Крім фальшивої бороди, він мав штучний, але правдоподібний ніс і взуття на високій платформі, а шкіру на обличчі зробив світлішою за допомогою пудри.
— Ти сказав, є ще щось, — мовив Келсьє. — Присягаюся, скаа, якщо твоя інформація нічого не варта...
— Ще б пак варта, — поспішно запевнив Гойд. — Лорд Рену планує видати свою племінницю, леді Валетту, за лорда Еленда Венчера.
Келсьє скинув бровою.
«Неочікувано».
— Якесь безглуздя. Венчер стоїть значно вище за Рену.
— Молоду пару бачили разом на балі у Венчерів місяць тому. Вони мило розмовляли.
Келсьє зневажливо розсміявся.
— Усі це знають. Це нічого не значить.
— Справді? — запитав Гойд. — А чи знають усі, що лорд Еленд Венчер вельми прихильно відгукувався про дівчину перед своїми друзями, філософським гуртком молодих дворян, які проводять дозвілля в «Зламаному Пері»?
— Молоді люди часто розмовляють про дівчат, — сказав Келсьє. — Це нічого не значить. Віддавай назад гроші.
— Стривайте! — вигукнув Гойд, і вперше його голос пролунав занепокоєно. — Це ще не все. Лорд Рену та лорд Венчер мають між собою таємні справи.
«Що?»
— Я не брешу, — вів далі Гойд. — Це свіжа новина — я почув її менше години тому. Між Рену й Венчером є якийсь зв’язок. Лорд Рену якимось чином домігся, щоб Еленда Венчера приставили до леді Валетти на балах, — він стишив голос і додав: — Шепочуться навіть, що лорд Рену має якийсь... засіб впливу на дім Венчерів.
«Що ж це сталося сьогодні на балі?» — подумав Келсьє, а вголос промовив:
— Це все звучить непереконливо, скаа. У тебе є ще щось, крім порожніх здогадок?
— Про дім Рену більше немає нічого, мій пане, — відказав Гойд. — Я намагався роздобути ще щось, але ви даремно непокоїтеся через цей рід! Вам слід вибрати котрийсь впливовіший, наприклад Еларіелів...
Келсьє замислився. Згадавши Еларіелів, Гойд натякав, що має важливу інформацію про них, яка буде варта плати. Як видавалося, таємниця дому Рену була в безпеці. Час переходити до інших родин, щоб у Гойда не виникло підозри через надмірний інтерес до Рену.
— Гаразд, — мовив Келсьє. — Але якщо я лише згаю час із тобою...
— Не згаєте, мій пане. Леді Шан Еларіель — гамівниця.
— Докази?
— Я відчув, як вона торкнулася моїх емоцій, пане, — відказав Гойд. — Тиждень тому під час пожежі в замку Еларіелів вона «гамувала» паніку серед слуг.
Ту пожежу вчинив Келсьє. На жаль, вона не поширилася далі за вартівню.
— Що ще?
— Дім Еларіелів нещодавно дозволив їй застосовувати свою силу при дворі, — сказав Гойд. — Вони бояться війни домів і хочуть, щоб вона здобула їм якомога більше союзників. Леді Еларіель завжди носить у правій рукавичці тонкий пакетик із латунними ошурками. Нехай до неї на балі підійде шукач, і ви переконаєтеся, мій пане, що я не брешу! Я інформатор, і моє життя цілковито залежить від моєї репутації. Шан Еларіель — справді гамівниця.
Келсьє мовчав, буцімто розмірковуючи. Ця інформація була йому непотрібна, але справжньої мети — дізнатися про дім Рену — він уже досягнув. Гойд заслужив свою платню, усвідомлював він це чи ні.
Келсьє всміхнувся. «А тепер посіємо трохи хаосу».
— А як щодо таємних стосунків Шан із Салменом Текіелем? — запитав Келсьє, вибравши навмання ім’я підхожого молодого дворянина. — Як гадаєш, вона використовує свою силу, щоб здобути його прихильність?
— О, безсумнівно, мій пане, — поквапився відповісти Гойд.
Келсьє помітив, як спалахнули його очі: інформатор подумав, що «дворянин» видав йому задарма ласий шматок двірських пліток.
— Імовірно, це вона забезпечила Еларіелям угоду з домом Гастінгів минулого тижня, — замислено промовив Келсьє.