І все ж вона почувалася невдоволеною. Був полудень, і до вечора ніяких важливих подій не очікувалося, тож їй не було куди податися, окрім як повернутися до Фелліса. Вен постійно думала, наскільки швидше могла б долати цю дорогу алломантичним шляхом. Їй бракувало стрибків у імлі, але Келсьє не поспішав відновлювати її навчання. Ватажок дозволяв тільки недовгі нічні тренування без ризикованих і захопливих стрибків. Лише найпростіші рухи — переважно «штовхання» й «притягування» невеличких предметів, стоячи на землі.
Її тривала неміч починала дратувати Вен. Від сутички з інквізитором сплинуло вже понад три місяці; найгірший період зими минув без жодної сніжинки. Скільки ще потрібно часу, щоб вона повністю одужала?
«Добре, що я хоч можу ходити на бали», — подумала дівчина. Попри нудні переїзди, Вен починало подобатися її завдання. Удавати дворянку насправді виявилося набагато легше, ніж промишляти крадіжками. Авжеж, якби її викрили, вона приплатилася б життям, але наразі дворянство начебто охоче приймало її до свого кола — з нею танцювали, з нею вечеряли, з нею ділилися плітками. Це було приємне життя — дещо нудне, але остаточне повернення до алломантії мало б виправити це.
Були, однак, дві речі, які викликали в неї досаду. Перша — це неспроможність добути корисну інформацію: Вен дедалі більше дратувало, коли її запитання лишалися без відповіді. Вона вже набула достатньо досвіду й бачила, що всі довкола снують інтриги, але ще лишалася надто чужою, щоб їй дозволили взяти в них участь.
Хоча таке становище й було прикре, однак Келсьє не сумнівався, що зрештою воно зміниться. Другу причину її досади було значно важче усунути. Протягом останніх кількох тижнів лорд Еленд Венчер майже не з’являвся на балах. Той перший раз, коли він провів із нею цілий вечір, так і залишився єдиним. І хоча тепер їй рідко випадало сидіти самій, Вен швидко зрозуміла, що решті молодих дворян бракує... Елендової глибини. Жоден не мав ні його жартівливої дотепності, ні таких самих чесних і щирих очей. Ніхто з них не видавався справжнім. Таким, як Еленд.
Він начебто й не уникав її. Але водночас і не докладав жодних зусиль, щоб проводити з нею час.
«Невже я помилилася щодо нього?» — думала Вен, коли карета під’їжджала до Фелліса. Еленда іноді було так важко зрозуміти. На жаль, очевидна нерішучість дворянина не змінила настрою його колишньої нареченої. Вен починала усвідомлювати, чому Келсьє не хотів, щоб вона привернула увагу когось надто значного. На щастя, вона не часто зустрічалася з Шан Еларіель, однак коли це таки траплялося, дворянка користалася з кожної нагоди, щоб висміяти, образити й принизити Вен, і робила це зі спокійною аристократичною погордливістю, своєю поведінкою нагадуючи дівчині про її низький статус.
«Мабуть, я надто ввійшла у свою роль», — подумала Вен. Валетта була лише маскою: вона мала бути такою, як про неї казала леді Еларіель. Попри це, образи все одно дошкуляли.
Вен струснула головою, викидаючи з думок Шан та Еленда. Попелопад, який ішов, поки вона їхала до Фелліса, ущух, лишивши по собі невеличкі кучугури на вулицях і чорні вихорки, які здіймав вітер. Скаа-робітники працювали, збираючи попіл у відра й виносячи його за місто. Часом їм доводилося квапливо відбігати з дороги: карети дворян навіть не думали сповільнюватися заради них.
«Бідолахи», — подумала Вен, минаючи гуртик обірваних дітей, які струшували попіл з осик, щоб потім його підмести: перехожий дворянин не надто зрадів би, якби йому на голову зненацька впала з дерева купа попелу. По двоє, діти трусили осики, скидаючи на себе каскади чорного бруду. Пильні наглядачі, помахуючи ціпками, походжали вулицею туди-назад, стежачи, щоб ніхто не байдикував.
«Еленд та всі інші, — подумала дівчина, — мабуть, вони навіть не усвідомлюють, як важко ведеться скаа. Дворяни живуть собі у своїх гарних фортецях, танцюють і не розуміють, як сильно Пан Всевладар пригноблює простолюд».
Вен бачила у дворянах і хороше — вона не ненавиділа їх усіх без винятку, як Келсьє. Декотрі з них видавалися добрими на свій лад, і вона починала схилятися до думки, що деякі розповіді скаа про їхню жорстокість — перебільшені. Проте коли їй траплялося на очі щось на кшталт убивства того бідолашного хлопчика або праці цих дітей, вона не могла не сумніватися. Як можуть дворяни цього не бачити? Як можуть вони не розуміти?
Дівчина зітхнула й відвела погляд від скаа. Карета нарешті підкотила до будинку Рену. Вен помітила якусь велику юрбу на внутрішньому подвір’ї і негайно схопилася за повний флакон із металами. Невже Пан Всевладар надіслав солдатів арештувати лорда Рену? Утім, вона швидко збагнула, що на подвір’ї не солдати, а скаа в простому робочому вбранні.