— Добре, — похвалив Марш. — То ти таки тренувалася.
— Зовсім трішки, — визнала Вен.
Шукач здивовано звів брови.
— Трішки? Але ти вже можеш визначити джерело імпульсу. Для цього треба чимало вправлятися.
Вен стенула плечима.
— Мені це вдається якось саме собою.
Якусь хвилю Марш мовчав.
— Гаразд, — урешті промовив він. — Ці два імпульси різняться між собою?
Вен зосереджено насупила чоло.
— Заплющ очі, — порадив Марш. — Не розпорошуй увагу. Сконцентруйся лише на алломантичних імпульсах.
Вен так і зробила. Вона не те щоб чула пульсації — радше відчувала їх. Їй довелося щосили зосередитися, щоб виявити відмінність між імпульсами. Один... наче вдарявся об неї, а другий — дивне відчуття — немовби тягнув до себе з кожною хвилею.
— Один метал — «притягальний», чи не так? — запитала Вен, розплющуючи очі. — Його спалює Келсьє. А ти «штовхаєш».
— Добре, — похвалив її Марш. — Він спалює залізо: я попросив його, щоб ти могла потренуватися. Я, певна річ, палю бронзу.
— Вони всі відчуваються так? — запитала Вен. — По-різному?
Марш кивнув.
— «Притягальний» і «штовхальний» метали можна розрізнити за їхніми алломантичними властивостями. Власне кажучи, за цими ж властивостями метали й погруповані по категоріях. Адже те, що, наприклад, олово «тягне», а п’ютер «штовхає», — неочевидно. Я не казав тобі розплющувати очі.
Вен знову стулила їх.
— Зосередься на імпульсах, — зажадав Марш. — Спробуй визначити довжину їхньої хвилі. Можеш розрізнити, яка довша, а яка коротша?
Дівчина насупилася. Вона щосили намагалася зосередитися, але чітко й виразно відчути метали не вдавалося. Минуло кілька хвилин, а хвилі двох пульсацій і далі видавалися їй однаковими.
— Не відчуваю різниці, — нарешті здалася вона.
— Добре, — безпристрасно відказав Марш. — Мені лише після пів року тренувань вдалося розрізнити довжину хвиль. Якби ти зуміла це з першого разу, я почувався б нездарою.
Вен розплющила очі.
— Навіщо ж тоді ти наказав мене це зробити?
— Тому що тобі треба тренуватися. Якщо ти вже можеш розрізнити «притягальний» метал і «відштовхувальний»... що ж, у тебе, безперечно, є хист. Можливо, навіть такий великий, як розповідає Келсьє.
— А що я мала б побачити? — запитала Вен.
— Одного дня ти навчишся відчувати різницю в довжині хвилі. Внутрішні метали — наприклад, бронза й мідь — пульсують довшими хвилями, ніж зовнішні, як-от залізо і сталь. Тренування також дасть тобі змогу побачити три різні зразки імпульсів: один — для фізичних металів, другий — для ментальних, і третій — для вищих. Довжина хвилі, група металу і його різновид («штовхальний» чи «притягувальний») — щойно ти опануєш ці три речі, то зможеш точно визначити, який метал спалює твій противник. Наприклад, імпульс із довгою хвилею, що б’ється об тебе і швидко повторюється, належить п’ютеру — «штовхальному» внутрішньому фізичному металу.
— А звідки такі назви? — запитала Вен. — Зовнішній і внутрішній?
— Нижчі вісім металів діляться на дві групи по чотири. У кожній групі — два внутрішні метали і два зовнішні, у кожній парі — один метал «штовхає», другий «тягне». Залізом ти «притягуєш» щось, що поза тобою, сталлю «відштовхуєш» щось, що так само поза тобою. Оловом ти «тягнеш» щось, що всередині тебе, а п’ютером «штовхаєш» щось, що всередині тебе.
— А як щодо бронзи й міді? — запитала Вен. — Келсьє називає їх внутрішніми металами, але ж вони начебто впливають на зовнішній світ. Мідь, наприклад, перешкоджає іншим відчути, що ти застосовуєш алломантію.
Марш похитав головою.
— Мідь не змінює твоїх противників — вона змінює щось у тобі так, що це впливає на твоїх противників. Тому це внутрішній метал. Натомість латунь безпосередньо змінює емоції іншої людини — саме тому це зовнішній метал.
Вен замислено кивнула, а тоді обернулася й поглянула на Келсьє.
— Ти так багато знаєш про всі метали, але ж ти лише імлистий, чи не так?
Марш кивнув. Схоже, він не мав наміру давати розлогішу відповідь.
«Ану, спробуймо дещо», — подумала Вен. Вона погасила бронзу й легенько підпалила мідь, щоб приховати свою алломантію. Марш ніяк не відреагував — він лише далі дивився вниз, на Келсьє та навантажені вози.
«Він не мав би відчути мене», — подумала дівчина, обережно підпалюючи цинк і латунь. Вона потягнулася й легесенько — як учив її Бриз — торкнулася Маршевих почуттів. Вона притлумила його підозріливість і стриманість, водночас посиливши смуток і задуму. Теоретично це мало б розговорити його.
— Ти, мабуть, десь цього навчився? — обережно запитала Вен.