«Він зрозуміє, що я зробила. Він розізлиться і...»
— Я «луснув» ще зовсім юним, — промовив Марш. — Я мав досить часу, щоб вправлятися.
— Багато хто мав, — зауважила дівчина.
— У мене... були причини. Їх важко пояснити.
— їх завжди важко пояснити, — сказала Вен, ледь-ледь посилюючи алломантичний тиск.
— Тобі відомо, як Келсьє ставиться до дворян? — запитав Марш, обертаючись до неї. Очі його здавалися двома шматками льоду.
«Залізноокий, — подумала Вен. — Недарма його так називали». Вона кивнула у відповідь.
— Так от, я те саме відчуваю до зобов’язувачів, — мовив він, відвертаючись. — Я ладен на все, аби тільки завдати їм болю. Вони забрали нашу матір — саме тоді я «луснув» і саме тоді я поклявся їх знищити. Саме тому я приєднався до повстанців і взявся вивчати все, що лише відомо про алломантію. Інквізитори використовують її, тож я мусив зрозуміти її — принаймні зрозуміти все, що міг, стати настільки вправним, наскільки було можливо, і... ти мене зараз «гамуєш»?
Вен здригнулася й миттю погасила метали. Марш знову обернувся до неї з холодним виразом на обличчі.
«Тікай!» — промайнула думка. І Вен мало-мало не побігла. Приємно було дізнатися, що давні інстинкти нікуди не поділися, а тільки лишалися схованими.
— Так, — ніяково пробурмотіла вона.
— А в тебе справді хист, — мовив Марш. — Я ніколи б не здогадався, якби не почав теревенити. Припини це.
— Я вже припинила.
— Добре, — сказав Марш. — Це вже вдруге ти намагаєшся вплинути на мої емоції. Ніколи більше цього не роби.
Вен кивнула, а потім здивовано перепитала:
— Вдруге?
— Уперше це сталося в моїй крамниці, вісім місяців тому.
«Справді. Чому я не запам’ятала його?»
— Пробач.
Марш похитав головою і знову відвернувся.
— Ти з-імли-народжена — ти не можеш інакше. Як і він, — Марш дивився вниз, на брата.
Якийсь час вони сиділи мовчки.
— Марше? — нарешті запитала Вен. — Як ти дізнався, що я з-імли-народжена? Я ж тоді вміла лише «гамувати».
— Не зовсім, — відказав він. — Інші метали ти знала інстинктивно. Того дня ти також спалювала п’ютер і олово — слабенько, ледь-ледь помітно. Ці метали, мабуть, потрапили у твій організм із водою або через кухонне начиння. Ти ніколи не задумувалася, як вижила там, де так багато померли?
Вен зважила його слова. «А й справді, я пережила стільки побоїв. Стільки днів без їжі, стільки ночей, проведених у провулках просто неба під дощем або попелопадом...»
Марш кивнув.
— Мало хто, навіть серед з-імли-народжених, має такий зв’язок із алломантією, що здатен спалювати метали інстинктивно. Саме цим ти мене зацікавила, і саме тому я тримав тебе на оці й розповів Доксону, де тебе знайти. Ти знову «штовхаєш» мої емоції?
Вен похитала головою.
— Я ж пообіцяла.
Марш насупився, пильно вивчаючи її з кам’яним виразом на обличчі.
— Ти такий суворий, — тихо сказала дівчина. — Як мій брат.
— Ви були близькі?
— Я його ненавиділа, — прошепотіла Вен.
Маршеві очі затрималися на ній, а тоді він відвів погляд.
— Зрозуміло.
— Ти ненавидиш Келсьє?
Він похитав головою.
— Ні, я його не ненавиджу. Він легковажний і зарозумілий, але він мій брат.
— І цього досить? — запитала Вен.
Марш ствердно кивнув.
— Я... мені важко це збагнути, — чесно зізналася дівчина, дивлячись на подвір’я, виповнене скаа, ящиками й мішками.
— Брат, либонь, ставився до тебе не надто добре?
— Не надто.
— Хто твої батьки? — запитав Марш. — Батько, очевидно, дворянин. А мати?
— Божевільна, — відказала Вен. — Вона чула голоси. Усе було настільки погано, що брат боявся лишати нас із нею. Але він не мав вибору...
Марш сидів мовчки. «Як йому вдалося обернути розмову на мене? — здивувалася дівчина. — Він не гамівник, але розговорив мене так само, як я його».
І все ж Вен відчувала полегкість, нарешті розповідаючи про це. Вона несвідомо торкнулася сережки.
— Я цього не пам’ятаю, — мовила вона, — але Рін розказував, що одного дня він повернувся додому і побачив мою матір усю в крові. Вона вбила мою молодшу сестричку, ще немовля. Убила по-звірячому. Мене, однак, не торкнулася, лише дала сережку. Рін сказав... він сказав, що мати тримала мене на руках, щось белькотіла й називала мене королевою, а біля її ніг лежав труп моєї сестрички. Він забрав мене від матері, і вона втекла. Мабуть, він урятував мені життя. Гадаю, почасти саме тому я лишалася з ним. Навіть коли мені було з ним погано.
Вона глянула на Марша.