— Ти навіть не розумієш, як тобі пощастило, що в тебе такий брат, як Келсьє.
— Можливо, — відказав Марш. — Мені... мені б лише хотілося, щоб він не ставився до людей як до іграшок. Мені доводилося вбивати зобов’язувачів, але позбавляти людей життя лише за те, що вони народилися дворянами... — Марш похитав головою. — І не лише це. Келсьє подобається, коли його обожнюють.
Він мав рацію. Утім, Вен уловила в його голосі ще щось. Невже заздрість? «Ти старший брат, Марше. Ти серйозний і відповідальний. Замість працювати зі злодіями, ти приєднався до повстанців. Мабуть, не надто приємно, коли всі люблять твого молодшого брата».
— Але тепер, — додав Марш, — він змінюється на краще. Провалля змінили його. Її... смерть змінила його.
«А це що таке?» — зацікавлено подумала Вен. Вона відчула в його словах біль. І то глибший біль, ніж почувають через смерть братової дружини.
«Он воно що. Отже, річ не в тому, що всі решта люблять Келсьє більше. Річ у тому, що його любила більше одна жінка. Жінка, яку ти кохав».
— Хай там як, — вів далі Марш твердішим голосом. — Його колишня пиха — у минулому. Його план — божевілля, і я впевнений, що почасти Келсьє задумав усе це, щоб збагатитися, але... йому ж не обов’язково було для цього допомагати повстанцям. Він намагається зробити щось хороше, хоча, найімовірніше, врешті-решт загине.
— Чому тоді ти з ним? Якщо впевнений, що він зазнає невдачі.
— Бо він допоможе мені проникнути в Міністерство, — відказав Марш. — Інформація, яку я роздобуду там, допомагатиме повстанцям протягом багатьох років після нашої з Келсьє смерті.
Вен кивнула, позираючи на подвір’я.
— Марше, — нерішуче промовила вона. — Мені здається, не все в минулому. Те, як Келсьє ставить себе перед скаа... те, як вони дивляться на нього...
— Я знаю, — відказав Марш. — Це почалося з тої його історії з Одинадцятим металом. Я не впевнений, чи нам варто хвилюватися, — Кел просто грає у свої звичні ігри.
— Мене дивує, чому він вирушає в цю подорож, — сказала Вен. — Адже він полишає справу на добрий місяць.
Марш заперечно похитав головою.
— Тут у нього ціла армія людей, які працюватимуть на справу. Крім того, йому треба покинути місто. Чутки про нього вийшли з-під контролю, і дворяни починають цікавитися Вцілілим. Якщо піде поголос, що чоловік зі шрамами на руках мешкає в лорда Рену...
Вен кивнула з розумінням.
— Зараз, — вів далі Марш, — він удає якогось далекого родича Рену. Але цей чоловік повинен зникнути, перш ніж хтось пов’яже його з Уцілілим. Коли Кел повернеться, йому доведеться поводитися обережно: пробиратися до будинку через задній вхід замість парадного, не скидати каптура в Лютаделі...
Він замовк, а тоді підвівся.
— Ну гаразд, ази я тобі показав. Тепер тобі треба тренуватися. Коли будеш поруч із імлистими, проси їх, щоб спалювали метали, і вивчай їхні алломантичні імпульси. Якщо ми знову зустрінемось, я покажу тобі ще, але наразі, поки ти на практиці не засвоїш основ, я не можу нічого більше тебе навчити.
Вен кивнула, і Марш, не прощаючись, вийшов з балкона. За кілька хвилин вона побачила, як він підходить до Келсьє і Рену.
«Вони справді не ненавидять один одного, — подумала Вен, поклавши лікті на перила. — Цікаво, як це?» Поміркувавши, вона вирішила, що поняття братерської чи сестринської любові трохи скидається на довжину хвилі алломантичного імпульса — і те, і те було їй невідоме й поки що незрозуміле.
21
«Герой Віків буде не чоловіком, а силою. Жоден народ не матиме на нього права, жодна жінка його не затримає, жоден король його не вб’є. Він не належатиме нікому, навіть самому собі».
Келсьє сидів спокійно й читав, тимчасом як човен поволі плинув каналошляхом на північ.
«Іноді мене турбує, що насправді я не той герой, за якого мене всі мають? — було написано в щоденнику. — Які ми маємо докази? Слова давно померлих людей, що їх лише тепер визнано за віщі? Навіть якщо прийняти пророцтва на віру, лише дуже натягнуте тлумачення пов’язує їх зі мною. Чи справді оборона Південного Пагорба — це “тягар, який найменує Героя”? Мабуть, кілька моїх шлюбів дали мені “безкровний зв’язок із королями світу”, якщо поглянути на це з правильного боку. Є ще кілька десятків таких самих фраз, які можуть стосуватися мого життя. Знову ж таки — це все може бути лише випадковим збігом.
Мислителі запевняють, що час настав і бачено знамення, але мене досі беруть сумніви: чи не помилилися вони? Так багато людей залежать від мене. Вони кажуть, я нестиму на руках майбутнє всього світу. Що вони подумали б, якби дізналися, що їхній оборонець — Герой Віків, їхній рятівник — сумнівається в собі?