Сейзед звів брови.
— А він таки, схоже, чимало розводиться тут про террісійців, — з удаваною безтурботністю додала Вен, гортаючи ще непрочитані сторінки. — Мабуть, я мало чим зможу допомогти Келсьє, коли він повернеться.
— Ви маєте певну слушність, — поволі відказав Сейзед. — Хоч і подаєте це дещо театрально.
Вен лукаво посміхнулася.
— Гаразд, — зітхнувши, мовив террісієць. — Мабуть, не слід було дозволяти вам проводити стільки часу з паном Бризом.
— Тягоноші, яких він описує у щоденнику, — вони хранителі? — запитала Вен.
Сейзед кивнув.
— Ті, кого ми називаємо хранителями, колись траплялися часто — можливо, навіть частіше, ніж імлисті серед сьогочасних дворян. Наше вміння називається ферухімія, воно дає змогу зберігати певні властивості в шматочках металу.
Вен насупилася.
— Ви теж спалюєте метали?
— Ні, панно, — похитав головою Сейзед. — Ферухіміки не схожі на алломантів: ми не спалюємо метали. Ми використовуємо їх як сховища. Кожен шматок металу, залежно від розміру і складу, може зберігати певну властивість. Ферухіміки заощаджують цю властивість, а згодом черпають її з цього запасу.
— Наприклад, силу? — запитала Вен.
Сейзед ствердно кивнув.
— У щоденнику описано, як террісійські тягоноші слабшали ввечері й таким чином заощаджували в браслетах силу, щоб скористатися нею наступного дня.
Вен пильно подивилася на Сейзеда.
— То ось чому ти носиш так багато сережок!
— Так, панно, — відказав він і закасав рукави. Під одягом над ліктями він носив грубі металеві браслети. — Деякі зі своїх запасів я приховую, але персні, сережки та інші оздоби завжди були частиною террісійської культури. Колись Пан Всевладар прагнув заборонити террісійцям торкатися будь-якого металу — власне, він намагався зробити носіння металевих речей привілеєм дворян.
Вен насупилася.
— Дивно, — мовила вона. — Здавалося б, дворянам така ідея — носити металеві прикраси — не мала б припасти до вподоби, адже це зробило б їх вразливими до алломантії.
— Саме так, — погодився Сейзед. — Утім, в імперії вже віддавна ввійшло в моду оздоблювати себе металом. Підозрюю, це почалося тоді, коли Пан Всевладар забажав відібрати в террісійців право торкатися металевих речей. Він сам почав носити металеві персні й браслети, а дворяни завжди наслідують його. Нинішніми днями більшість багатіїв носить металеві прикраси як символ своєї могутності й гонору.
— Видається дурістю, — зауважила Вен.
— Мода часто така, панно, — відказав Сейзед. — Хай там як, а цей задум зазнав невдачі: багато дворян носили дерев’яні речі, пофарбовані під метал, а террісійцям вдалося перечекати, поки Пан Всевладар змушений був передумати. Не дозволяти мажордомам торкатися жодного металевого предмета виявилося вкрай непрактично. Утім це не спинило імператора від спроб винищити хранителів.
— Він боїться вас.
— І ненавидить. Не лише ферухіміків, але й усіх террісійців, — Сейзед поклав долоню на ще не перекладену частину тексту. — Я сподіваюся знайти тут відповідь і на цю загадку. Ніхто не пам’ятає, чому Пан Всевладар переслідує террісійців, але я підозрюю, що це якось пов’язано з тими тягоношами. Їхній старший, Рашек, видається вельми неприємною людиною. Пан Всевладар часто згадує його в розповіді.
— Він ще пише про релігію, — сказала Вен. — Террісійську. Щось про пророцтва.
Сейзед похитав головою.
— На жаль, не можу вам нічого сказати на цю тему, панно, адже я знаю про террісійську релігію не більше за вас.
— Але ж ти збираєш релігії, — здивувалася Вен. — І нічого не знаєш про власну?
— Не знаю, — сумно підтвердив Сейзед. — Бачте, панно, саме тому й виникли хранителі. Багато століть тому мій народ заховав кількох останніх ферухіміків. Пан Всевладар винищував террісійців дедалі жорстокіше — ще до того, як він започаткував свою розплідну програму. Тоді ми ще не були слугами чи мажордомами, не були навіть звичайними скаа. Ми були тими, кого треба вигубити. Однак щось стримало Пана Всевладаря від цілковитого винищення нашого народу. Не знаю, чому він спинився... Може, це видалося йому занадто м’якою карою. Хай там як, а за перші два століття свого правління він успішно знищив нашу релігію. У наступному столітті було утворене братство хранителів, члени якого поклали собі за мету віднайти те, що втрачено, запам’ятати його й зберегти для майбутнього.
— За допомогою ферухімії?
Сейзед кивнув і провів пальцями по браслету на правій руці.
— Ось цей, мідний, дає змогу зберігати спогади й думки. Кожен хранитель носить кілька таких браслетів, наповнених знаннями: піснями, оповіданнями, молитвами, історіями, мовами. Багато хранителів мають свої сфери зацікавлення, як-от я — релігію, але кожен пам’ятає всю накопичену сукупність знань. Якщо хоча б один із нас доживе до смерті Пана Всевладаря, люди зможуть відновити все, що втрачено.