Він замовк, а тоді опустив рукави.
— Хоча ні, не все, що втрачено. Дечого нам досі бракує.
— Ваша власна релігія, — тихо промовила Вен. — Ви так і не віднайшли її?
Сейзед похитав головою.
— Ні, не віднайшли. Пан Всевладар стверджує в цьому щоденнику, що до Джерела Вознесіння його привели наші пророки, і навіть це для нас нова інформація. У що ми вірили? Кому або чому поклонялися? Звідки взялися ці террісійські пророки і як вони передбачали майбутнє?
— Мені... шкода.
— Ми шукаємо далі, панно, і врешті-решт, гадаю, знайдемо відповіді. Навіть якщо ні, ми все одно зробимо людству велику послугу. Інші називають нас покірними прислужниками, але ми на свій лад боремося з ним.
Вен кивнула.
— Які ще властивості ти можеш зберігати? Силу, спогади, що ще?
Сейзед пильно глянув на неї.
— Мабуть, я й так сказав забагато. Тепер ви розумієте в загальних рисах, як це працює. Якщо Пан Всевладар згадає про щось таке у своєму щоденнику, ви вже не будете спантеличені.
— Зір, — збагнула Вен. — Ось чому ти носив окуляри кілька тижнів після того, як урятував мене. Тої ночі тобі потрібно було краще бачити, тож ти використав свій запас. А потім, щоб поповнити його, провів кілька тижнів зі слабким зором.
Сейзед нічого не відповів. Він узяв перо, вочевидь збираючись повернутися до перекладу.
— Щось іще, панно?
— Власне кажучи, так, — мовила Вен, дістаючи з рукава хустинку. — Чи ти часом не знаєш, що це таке?
— Схоже на хустинку, панно.
Вен іронічно здійняла брови.
— Дуже смішно. Ти проводиш забагато часу з Келсьє, Сейзеде.
— Знаю, — зітхнув той. — Він погано на мене впливає. І все ж я не розумію вашого запитання. Що такого особливого в цій хустинці?
— Саме це я й хочу дізнатися, — відказала Вен. — Її мені сьогодні дав Страшко.
— Он воно що. Тепер усе зрозуміло.
— Що зрозуміло? — зажадала знати дівчина.
— У дворянському середовищі, панно, молодий чоловік дарує юній леді хустинку, коли має серйозні наміри залицятися до неї.
Вен ошелешено витріщилася на клаптик тканини.
— Що? Цей хлопчина несповна розуму?
— Більшість юнаків у його віці трохи несповна розуму, як мені видається, — з усмішкою відказав Сейзед. — А втім, навряд чи це можна назвати несподіванкою. Хіба ви не помічали, як він дивиться на вас, коли ви заходите до кімнати?
— Я гадала, що він просто дивакуватий. Що він собі думає? Він же набагато молодший за мене!
— Хлопчині п’ятнадцять, панно. Він молодший від вас лише на рік.
— На два, — поправила Вен. — Минулого тижня мені виповнилося сімнадцять.
— Все одно різниця між вами не така вже й велика.
Вен закотила очі.
— У мене немає часу на його залицяння.
— Здавалося б, панно, ви мали б цінувати ті можливості, які у вас є. Не кожному так пощастило.
Вен подумки скривилася.
«Він же євнух, дурепо».
— Сейзеде, пробач мені. Я...
Террісієць лише махнув рукою.
— Я не шкодую за тим, чого не пізнав у достатній мірі. Можливо, мені якраз і пощастило... Нелегко мати сім’ю в підпіллі. Бідолашний пан Геммонд місяцями не бачить дружини.
— Гем одружений?
— Певна річ, — відказав Сейзед. — І пан Єден, наскільки мені відомо. Щоб захистити родини, вони відмежовують їх від своєї підпільної діяльності, але це змушує до тривалих розлук.
— А хто ще? — запитала Вен. — Бриз? Доксон?
— Пан Бриз, як мені видається, надто... самолюбний, щоб завести родину. Пан Доксон не розповідає про свої романтичні стосунки, але підозрюю, у його минулому був якийсь болючий досвід. Для плантаційників це доволі звична річ.
— Доксон із плантації? — здивовано перепитала Вен.
— Авжеж. Хіба ви ніколи не розмовляєте зі своїми друзями, панно?
«Друзі. У мене є друзі». Це була дивна думка.
— Менше з тим, — мовив Сейзед, — мені треба працювати. Пробачте, що так неввічливо виганяю вас, але мені лишилося перекласти ще зовсім трохи.
— Звісно, — відказала Вен, підводячись і розгладжуючи сукню. — Дякую тобі.
Вона знайшла Доксона в кабінеті для гостей. Він щось писав, а поруч на столі лежав акуратно складений стосик паперів. На ньому був звичний дворянський костюм, і це вбрання завжди пасувало йому краще, ніж іншим ватажанам. Келсьє був показний, Бриз — бездоганний і надто ошатний, а Доксон у цьому одязі просто мав природний вигляд.