Вен приготувала свою «удачу». Вона могла зробити Ар’єва довірливішим... але щось її стримувало. Щось було негаразд.
— Ми — найкращий вибір для вас, ваша милосте, — сказав Кеймон. — Ви боїтеся, що мій дім зазнає фінансового краху? Навіть якщо так станеться, ви нічого не втратите. У найгіршому разі мої човни зупиняться, і вам доведеться шукати іншого перевізника. А якщо вашої підтримки вистачить, щоб урятувати мій дім, ви матимете вигідний довгостроковий контракт.
— Ясно, — недбало кинув Ар’єв. — Але чому Міністерство? Чому не укласти угоди з кимось іншим? Я впевнений, є й інші можливості використання ваших човнів, інші замовники, що радо вхопилися б за такі розцінки.
— Тут річ не в грошах, ваша милосте, — насупився Кеймон. — Тут ідеться про перемогу, яку ми здобудемо, якщо укладемо контракт із Міністерством, про впевненість, яку треба продемонструвати. Якщо ви нам довіряєте, довірятимуть і інші. Мені потрібна ваша підтримка.
Кеймон аж спітнів. Він, мабуть, уже шкодував про свою гру. Невже його підставили? Може, за цією дивною зустріччю стоїть Терон?
Зобов’язувач спокійно чекав. Вен знала, що він може їх знищити. Якщо запідозрить, що вони його ошукують, Ар’єв може передати їх до Кантону інквізиції. Чимало дворян заходило до будівлі Кантону, щоб ніколи з неї не вийти.
Зціпивши зуби, Вен потягнулася до зобов’язувача й використала на нього «удачу», щоб зробити його менш підозріливим.
Ар’єв усміхнувся.
— Що ж, ви мене переконали, — несподівано виголосив він.
Кеймон полегшено зітхнув.
— У вашому останньому листі, — додав Ар’єв, — ви прохаєте три тисячі скринців авансу, щоб полагодити спорядження й відновити перевезення. Підійдіть до писаря у вестибюлі, він оформить папери, і вам видадуть потрібну суму.
Зобов’язувач дістав зі стосу аркуш грубого канцелярського паперу й поставив унизу печатку.
— Ваш контракт, — він простягнув угоду Кеймонові.
Той широко всміхнувся.
— Я знав, що правильно вчиню, якщо звернуся до Міністерства, — сказав він, беручи контракт.
Відтак підвівся, шанобливо кивнув зобов’язувачу, а тоді жестом наказав Вен відчинити двері.
Дівчина відчинила. «Щось тут не так. Щось тут геть не так».
Вона затрималася, пропускаючи Кеймона, й обернулася, щоб поглянути на зобов’язувача. Той досі всміхався.
Щасливий зобов’язувач — це завжди поганий знак.
Однак ніхто їх не затримав, коли вони минали чекальню і вельможних відвідувачів, що зібралися там. Кеймон завірив і відніс контракт вказаному писареві, а солдати так і не з’явилися, щоб їх арештувати. Писар дістав невеличку скриньку з монетами і байдужісінько вручив її Кеймонові.
А потім вони просто вийшли з Кантону. Кеймон із явною полегкістю зібрав решту своїх супутників. Не чути було ні криків тривоги, ні тупоту солдатських чобіт. Вони були вільні. Кеймон успішно обшахрував і Міністерство, і ватажка іншої банди.
Принаймні так здавалося.
Келсьє запхав до рота ще одне маленьке глазуроване тістечко і з насолодою прожував. Гладкий злодій і його худорлява супутниця минули чекальню і вийшли до вестибюля. Зобов’язувач, з яким вони розмовляли, лишився в кабінеті, чекаючи, мабуть, на наступного відвідувача.
— То як? — запитав Доксон. — Що скажеш?
Келсьє глянув на тістечка.
— Непогані, — відказав він, беручи ще одне. — Міністерство завжди мало чудовий смак. Не дивно, що й смаколики в них першокласні.
Доксон закотив очі.
— Я питаю про дівчину, Келе.
Келсьє всміхнувся, згріб одразу чотири тістечка й кивнув головою в бік дверей. У чекальні Кантону було забагато люду, щоб обговорювати делікатні питання. Дорогою до виходу він спинився біля секретаря, що сидів у кутку, й повідомив, що зустріч доведеться перенести.
Вони перетнули вестибюль, проминувши огрядного злодія, що розмовляв із писарем. Келсьє вийшов надвір, натягнув каптур — попіл досі падав — і рушив через вулицю. Біля провулку, звідки можна було спостерігати за виходом із Кантону, він спинився і став задоволено наминати тістечка.
— Як ти про неї дізнався? — запитав він, жуючи.
— Від твого брата, — відказав Доксон. — Кілька місяців тому Кеймон намагався обшахрувати його й узяв із собою це дівча. Власне кажучи, Кеймонів маленький талісман у деяких колах уже набув чималої слави. Я досі не впевнений: відомо йому, хто вона, чи ні. Ти ж знаєш, якими забобонними можуть бути злодії.
Келсьє кивнув, обтрушуючи руки від крихт.
— А як ти дізнався, що вона буде сьогодні тут?
Доксон стенув плечима.