Доксон зітхнув і похитав головою. Нарешті Вен побачила емоції на його обличчі.
— Знаєш, — мовив він, — часом мене вражає, що ми досі намагаємося жити. Після всього того, що вони чинять із нами — після всіх цих смертей, тортур, страждань, — здавалося б, ми мали б забути про такі речі, як любов і надія. Але ми не забули. Скаа й далі закохуються, далі намагаються створювати родини й боротися. Я маю на увазі... ось, наприклад, ми... ведемо цю божевільну Келову маленьку війну, чинимо опір богові, хоча знаємо, що він переб’є нас усіх.
Вен сиділа, намагаючись осягнути розумом те жахіття, про яке він розповів.
— Я... мені здається, ти казав, що твій господар був добрий.
— О так, він був добрий, — відказав Доксон. — Лорд Девіншай рідко дозволяв забивати своїх робітників до смерті, а старих винищував тільки тоді, коли скаа ставало вже аж надто багато. Серед дворян у нього бездоганна репутація. Можливо, ти зустрічала його на котромусь балі: взимку, коли нема польових робіт, він приїжджає до Лютаделя.
Вен похолола.
— Доксоне, це жахливо! Як вони можуть приймати в себе таке чудовисько?
Її бесідник насупився, а тоді поклав лікті на стіл і трохи подався вперед.
— Вен, вони всі такі.
— Я знаю, деякі скаа так кажуть, Доксе, — заперечила дівчина. — Але дворяни, яких я бачу на балах, не такі. Я зустрічаюся з ними, танцюю з ними. Доксе, багато з них — хороші люди. Я думаю, вони просто не усвідомлюють, як погано ведеться скаа.
Доксон поглянув на неї з подивом.
— Я справді чую це від тебе, Вен? А як ти гадаєш, чому ми боремося проти них? Невже ти не усвідомлюєш, на що здатні ці люди — геть усі?
— На жорстокість, мабуть, — відказала Вен. — Ще на байдужість. Але не всі вони чудовиська, як твій колишній господар.
Доксон знову похитав головою.
— Ти не бачиш усього, Вен. Сьогодні вночі дворянин може зґвалтувати й убити жінку-скаа, а завтра його будуть вихваляти за моральність і чесноти. Скаа для них — не люди. Дворянки навіть не вважають зрадою, коли їхні чоловіки сплять із жінками-скаа.
— Я...
Вен запнулася, почуваючись невпевнено. Це був той бік дворянського життя, із яким їй не хотілося стикатися. Побої, вона, мабуть, змогла б пробачити, але це...
— Ти дозволяєш їм дурити тебе, Вен, — мовив Доксон. — У містах це менш помітно через те, що тут є публічні доми, але вбивства все одно трапляються. У деяких борделях працюють жінки шляхетного походження, хоча й дуже бідні. Але в більшості просто час від часу вбивають своїх повій-скаа, щоб задовольнити інквізиторів.
Вен зробилося недобре.
— Я... я знаю про борделі, Доксе. Брат завжди погрожував продати мене туди. Але те, що борделі існують, не означає, що всі чоловіки їх відвідують. Багато робітників не ходять до борделів із жінками-скаа.
— Дворяни — це не робітники, Вен, — суворо відказав Доксон. — Вони страшні істоти. Як ти гадаєш, чому я не заперечую, коли Келсьє вбиває їх? Чому я працюю разом із ним, щоб скинути їхню владу? Тобі варто запитати тих милих юнаків, із якими ти танцюєш, як часто вони сплять із жінками-скаа, знаючи, що тих після цього вб’ють. Так чи інак, вони всі це робили.
Вен опустила очі.
— Їм не можна пробачити, — мовив Доксон. Він не палав ненавистю, як Келсьє, але був налаштований рішуче. — Гадаю, Кел не матиме спокою, доки вони всі не помруть. Сумніваюся, що нам потрібно заходити аж так далеко, та й навряд чи ми зможемо зайти так далеко, але особисто я буду більш ніж щасливий побачити, як їхній світ зазнає краху.
Вен лише мовчки сиділа. «Вони не можуть бути всі такими, — думала дівчина. — Вони такі гарні, з такими витонченими манерами. Еленд ніколи б не взяв жінки-скаа й не вбив би її... адже ж так?»
23
Щоночі я сплю лише по кілька годин. Ми мусимо рухатися вперед, щодня проходити якомога більше, але коли нарешті я лягаю на спочинок, сон тікає від мене. Думки, що турбують мене вдень, у нічній тиші лише стають нав’язливішими.
А понад те, я чую, як у горах щось пульсує і з кожним глухим ударом немовби притягує мене до себе.
— Подейкують, що смерть братів Джеффенрі — це відплата за вбивство лорда Ентроуна, — упівголоса промовила леді Клісс.
Музиканти ще грали на сцені за спинами компанії Вен, але вечір добігав кінця і танцювало лише кілька пар.
Слухачі леді Клісс, почувши таку новину, насупилися. Разом із Вен та її сьогоднішнім кавалером — Міленом Даванпле, молодим спадкоємцем незначного дому, — їх було шестеро.