Мілен почервонів. Своїм зауваженням Шан уміло поставила його в незручне становище. Що робити? Захистити Вен і, ймовірно, накликати на себе гнів украй впливової дворянки? Чи погодитися й таким чином зневажити свою даму?
Дворянин вибрав боягузливий вихід — пустив її слова повз вуха.
— Леді Шан, ми раді вітати вас у нашому товаристві.
— Авжеж, — відказала та рівним тоном. Очі її задоволено заблищали, коли вона помітила, як ніяково почувається Вен.
«А бодай тобі!» — подумала дівчина. Схоже, щоразу, коли Шан ставало нудно, вона розшукувала Вен, щоб позбиткуватися над нею.
— Утім, — мовила дворянка, — боюся, я прийшла не плітки слухати. Хоча приємного в цьому небагато, та я маю побалакати з цим дівчам. Чи не могли б ви нас залишити?
— Звісно, моя пані, — сказав Мілен, відступаючи. — Леді Валетто, дякую за ваше товариство цього вечора.
Вен кивнула йому та іншим, почуваючись наче поранений звір, якого покинула зграя. Сьогодні вона не мала жоднісінького бажання розмовляти з Шан.
— Леді Еларіель, — промовила дівчина, коли вони зосталися наодинці. — Мені здається, ваша зацікавленість моєю особою цілковито безпідставна. Останнім часом я майже не бачуся з Елендом.
— Знаю, — відказала Шан. — Схоже, я переоцінила тебе, дитино. Я гадала, що коли вже ти здобула прихильність чоловіка настільки вищого статусом за тебе, то не відпустиш його так легко.
«Хіба вона не мала б ревнувати? — подумала Вен і, відчуваючи неминучий доторк алломантії Шан до своїх емоції, потамувала бажання зіщулитися. — Хіба вона не мала б ненавидіти мене за те, що я зайняла її місце?»
Ба ні, це не по-дворянськи. Вен була ніхто — скороминуща розвага. Крім того, Шан не прагнула повернути Елендову прихильність, вона лише хотіла завдати удару у відповідь чоловікові, що знехтував її.
— Розумна дівчина на твоєму місці використала б ту єдину перевагу, яку має, — сказала Шан. — Якщо ти гадаєш, що на тебе зверне увагу ще якийсь родовитий дворянин, то ти дуже помиляєшся. Елендові подобається шокувати двір — цілком природно, що він вибрав для цього найнезугарнішу й найнезграбнішу дівчину, яку тільки міг знайти. Хапайся за цю можливість, іншої в тебе не буде.
Вен зціпила зуби від образ та алломантичного впливу: Шан, схоже, досягла неабиякої майстерності в тому, щоб змушувати людей проковтувати будь-яке приниження.
— Мені потрібна інформація щодо деяких Елендових книжок. Ти ж умієш читати, чи не так?
Вен силувано кивнула.
— Добре, — мовила Шан. — Тобі треба лише запам’ятати назви книжок... але ті, що на обкладинці, можуть бути оманливими. Прочитай кілька перших сторінок, а потім перекажеш мені.
— А якщо я натомість розповім Еленду, що ви запланували?
Шан розсміялася.
— Моя люба, ти й гадки не маєш, що я запланувала. Крім того, ти, схоже, потроху просуваєшся у вищому світі. Певна річ, ти мала б усвідомлювати, що тобі не варто навіть замислюватися над тим, щоб зрадити мене.
Сказавши це, Шан відійшла, умить зібравши довкола себе почет підлиз. «Гамування» ослабло, і Вен відчула, як наростають роздратування і гнів. Були часи, коли вона просто втекла б: її гордість була надто прибита, щоб перейматися образами Шан. Але сьогодні вона відчула бажання завдати удару у відповідь.
«Заспокойся. Це добре. Ти стала пішаком у грі Великих домів — більшість дрібних дворян, либонь, лише мріють про таку можливість».
Вона зітхнула й повернулася до порожнього столика, який раніше ділила з лордом Міленом. Цього вечора бал відбувався в дивовижному замку Гастінгів. Високу круглу фортецю оточували шість додаткових веж, що стояли трохи оподалік і були поєднані з нею мурами, що мали переходи нагорі. І вежі, і центральна фортеця були оздоблені закрутистими вітражними візерунками.
Бальна зала розміщувалася на горішньому поверсі головної будівлі. На щастя, вельможним гостям не доводилося долати пішки весь цей шлях: витяжні платформи, що їх тягнули скаа, підіймали дворян і дворянок нагору. Сама зала виявилася менш видовищною, якщо порівнювати з тими, які Вен бачила раніше, — просте квадратове приміщення зі склепінчастою стелею та вітражними вікнами по всіх чотирьох стінах.
«Дивно, як легко звикаєш до всього, — подумала Вен. — Можливо, саме тому дворяни чинять такі жахіття. Вони вбивають уже так віддавна, що всім уже байдуже».
Вона попросила слугу розшукати Сейзеда, а сама сіла, щоб дати ногам перепочинок. «Нехай би вже Келсьє чимшвидше повернувся», — подумала дівчина. Без свого ватажка вся ватага, зокрема й Вен, почувалася менш мотивованою. Не те щоб їй не хотілося працювати, але ущиплива дотепність і оптимізм Келсьє додавали їй сил.